Що привело папашу Горіо до загибелі
Шкільний твір По романі О. Бальзака “Батько Горіо”.
Бальзак – один з найбільших романістів XІX століття. Найважливіша особливість його творчості полягає в тому, що він написав не просто велику кількість романів, але історію цілого суспільства. Діючі особи його добутків – лікарі, стряпчі, державні діячі, лихварі, світські дами, куртизанки – переходять із тому в тім, і тим самим створюється відчутність і вірогідність миру, створеного Бальзаком. В 1834 році Бальзак зробив перший начерк плану майбутньої серії романів, що він назве
Бальзак приводить читача на вулицю Сент-Женевьев у Парижі, на якій розташований чотириповерховий будинок, що належить пані Воле. Це своєрідний пансіон, де за різну плату проживають непомітним, потертим життям
Замість новенького фрака на ньому якесь дрантя, він перестав пудрити перуку, відмовився від тютюну. Із кращої кімнати пансіону Горіо поступово перекочував у комірку на горищі. Шановний постоялець перетворився в знедоленого, козла відпущення, предмет глузувань для всіх мешканців. Чому це відбулося? Пані Воле не знає причин і припускає саме гірше. Старий нікого й нічого не зауважує навколо, він весь пішов у свої думки, розсіяно катає кульки із хліба й раз у раз нюхає їх, визначаючи якість борошна.
Тільки один з мешканців пансіону дивився на старого зі співчуттям. Це студент Растиняк. Він довідався історію життя Горіо, сумну історію…
У молодості Горіо, “спритним, ощадливим і настільки заповзятливим, що в 1789 році купив всю справу свого хазяїна”. Після революції в голодні роки він нажив статок на спекуляціях борошном. “Всі його розумові здатності пішли в торгівлю хлібом”. Всього його почуття пішли в любов до сім’ї – дружині й двом дочкам. Поза крамницею й поза сім’єю в нього не було ніяких інтересів: книг він не читав, у театрі засипав. Дружина Горіо рано вмерла, і він сам ростив і виховував дочок. Наряджав їх, балував, виконував будь-яку їхню примху. “Батьківське почуття його перейшло всі розумні межі”, дочки стали його кумирами. Горіо “підносив їх над собою, любив навіть те зло, що терпів від них”. А з роками це зло ставало усе відчутніше. Наділивши дочок багатим приданим, Горіо видав їх заміж. Старшу, Анатази – за графа Ресто, молодшу, Дельфінові – за банкіра Нусингема. Вони стали світськими дамами і соромилися того, що батько їх торгує борошном. На догоду їм старий кинув свою справу. Дочки не хотіли брати його до себе, зяті соромилися тестя із плебейською зовнішністю. Тоді Горіо й оселився в пансіоні. Він думав, що буде жити на спокої припиваючи. Аби тільки дочки дозволили їх відвідувати. Але дочки пускали його до себе дуже рідко й те тайкома, із чорного ходу. Їм потрібні були тільки його гроші. Коли вони не могли одержати грошей у чоловіків на яку-небудь примху, вони кидалися до батька, і поступово він віддав їм усе, що в нього було. Одряхлілий, занепалий, він годинниками простоював на вулиці, щоб хоч мигцем глянути на своїх кумирів. А вони обидві відвернулися від нього. “Вони вичавили лимон, а кірку викинули на вулицю”.
У передсмертному маренні Горіо будує божевільні плани, як добути багатство, щоб допомогти своїм “ангелам”. Він умирає, а дочки так і не прийшли до нього в його смертну годину. Як би прозрівши перед смертю, Горіо усвідомить причину свого нещастя. Він не потрібний їм тому, що він бідний: “Ах, будь я багатий, я не віддав їм своє багатство, а зберіг би в себе, вони були б тут, у мене б щоки лисніли від їхніх поцілунків”.
Батько Горіо виявляє собою один із самих яскравих прикладів людей, одержимих страстями; невгамовний розвиток таких страстей, що приводить до повного руйнування особистості, що стала їхньою жертвою, – одна з найбільш характерних рис мистецтва Бальзака. Ведучи свого героя від поступки до поступки, від однієї жертви до іншої, Бальзак приводить його до повного краху, Горіо весь пішов у батьківське почуття, у нього немає нічого у світі, він не думає ні про кого, крім дочок. Його пристрасть виросла на егоїстичному грунті, і сама сила цієї пристрасті стає слабістю, веде Горіо до загибелі.
Бальзак створив мир “Людської комедії” по образі й подобі реального миру. Його добутку в яскравій художній формі відбивають вдачі французького буржуазного суспільства першої половини XІX століття, показують безмежну владу грошей. Він – дослідник, що спускається в глибини океану. Океан цей – людське життя, із брижами повсякденних справ, зі штормами страстей, з потайними заводями злочинів і пороків, вічно мінлива, що вічно рухається. І в цьому русі, у цьому хаосі, у ланцюзі випадків, катастроф, у глибинах людського падіння й найвищих зльотів думок, праці, дерзань Бальзак шукає головне, досліджує закони, що керують припливами й відливами людського океану.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)