Що нового я дізнався, читаючи “Велесову книгу”?
Ще до прочитання уривків з самої “Велесової книги” я ознайомився з історією її створення та дослідження. Я дізнався, що ця пам’ятка була знайдена на Харківщині Алі Ізенбеком 1919 року, потім він вивіз її за межі України. А під час Другої світової війни “Велесову книгу”, на жаль, було втрачено. Проте нам лишилися копії і списки, їх і досі досліджують вчені, перекладають історики та мовознавці, а читачі різного віку та професій із захопленням читають священні давні тексти, сповнені мудрості та створені наче не людиною, а самою душею
“Велесова книга” відображує життя українців V-ІX століття. Спочатку я навіть не звернув особливої уваги на ці дати (чесно кажучи, дуже багато дат та подій зустрічаються мені під час вивчення різних предметів у школі)… Але потім я замислився: скільки ж часу минуло зі створення цієї пам’ятки! Я замислився і здивувався… І одразу сів читати уривки з “Велесової книги”. Коли я взяв до рук цей текст, мене охопило таке дивне відчуття, що годі й намагатися висловити його словами. Ніби я торкаюсь чогось священного, сакрального, ніби я тримаю в руках живу історію нашого народу, відображену в літерах
“Велесова книга” оповідає про вірування наших пращурів, їх життя, містить міфи та легенди, створені давніми українцями, відомості з історії та народного життя.
Наші пращури мали свою релігію ще задовго до прийняття християнства. Вони самі називали себе Дажбожими онуками, тобто нащадками Дажбога, згадуються у “Велесовій книзі” й інші боги: Сварог, Перун, Мати-Слава. Особливо мене зацікавила легенда про Праву, Яву та Наву. Вона розповідає про триєдність світу, єдність небесного, реального та потойбічного, єдність минулого, теперішнього та майбутнього. Навіть зараз цікаво порозмірковувати над цим! Тим більше, подібні теорії зустрічалися у працях філософів різних часів, тож, виходить, філософія праукраїнців була не менш розвинена за філософську думку, скажімо, давніх греків?..
Віра людини може дуже багато сказати про неї. Так само і віра народу вповні може схарактеризувати характер цього народу. Читаючи “Велесову книгу”, я звернув увагу на такі рядки: “Слава богам нашим! Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви. А тая се діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною. Ми ж даємо польову жертву від трудів наших – просо, молоко…” Минуло стільки століть, але у цих рядках ми впізнаємо дух нашого народу: миролюбність і працьовитість, глибоку набожність і любов до своєї землі!
Проте повсякденна миролюбність праукраїнців зникала, тільки-но нашій Батьківщині загрожувала небезпека! У “Велесовій книзі” зустрічаємо численні відомості про ратні подвиги наших пращурів. Є також і так звані родовідні легенди, наприклад про Ора і трьох його синів, від яких пішли різні племена.
Після прочитання “Велесової книги” я багато розмірковував над усім, про що дізнався. Мені здається, треба більше уваги приділити вивченню цієї надзвичайної безцінної пам’ятки, бо не можна нехтувати можливістю доторкнутися до власної історії, до історії свого народу, яка бере свій початок у сивій давнині, у часи, коли онуки Дажбога ходили нашою землею…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)