Секрет популярності Жоржа Сіменона
Минуло вже десять років після смерті Жоржа Сіменона, а Джойс Еткен – секретар письменника, якому він заповідав займатися його справами, – ледве не щотижня продовжує підписувати все нові контракти на перевидання, переклади, екранізації його книг. До 1991 року було створено п’ятдесят три кінофільми, біля двохсот телефільмів на основі романів Сіменона, перекладених до цього часу на 57 мов у 39 країнах. Вони видані загальним тиражем, що перевищує 500 мільйонів примірників. Уже чверть століття Сіменон залишається, за даними ЮНЕСКО, найбільш перекладним
Його перу належать 214 романів, підписаних його дійсним ім’ям, не говорячи майже про таку ж кількість дешевих, чисто розважальних романів і оповідань, опублікованих під різними псевдонімами.
У чому ж секрет неймовірної популярності Жоржа Сіменона?
Відповідь, здавалося б, цілком очевидна: він же створив для своїх детективних романів образ поліцейського комісара Мегре, що дуже полюбився мільйонам читачів усього світу. Це єдиний літературний персонаж XX століття, якому поставили пам’ятник, ніби він жив насправді. Проте незмінною читацькою любов’ю
Романи без Мегре Сименон назвав “трудними”, але не тому, що вони важкі для сприйняття, а тому, що в них поданий звичайно дуже скрутний момент у житті людини. Французьке слово clur, яке він уживає, може перекладатися і як суворий, важкий, тяжкий, жорстокий. Мова йде про особливий тип соціально – психологічного роману, у якому показаний внутрішній стан персонажу, що опинився з тих чи інших причин у безвихідному, розпачливому становищі або різко ворожому, далекому йому середовищі. Написані ці книги щиро і схвильовано. Тому, як мені здається, вони захоплюють читача не тільки сюжетом, але і вкрай напруженою психологічною дією, постійною тривогою за долю людини, героя роману.
Серія книг про Мегре внутрішньо пов’язана з цією трагічною спрямованістю “трудних романів”. Славнозвісний поліцейський комісар не тільки майстерно й вміло розкриває таємницю злочину, але і викриває злочинців – винуватців бід і нещасть простих “маленьких” людей, рятує слабких і скривджених, несправедливо обвинувачених. При цьому він осоромлює казенно-байдужих, безсердечних чиновників і поліцейських. Відновлення істини в його діяльності поєднується із відновленням справедливості. Тому так популярний цей персонаж, та й узагалі вся спадщина Сіменона.
Але, на жаль, там, де немає Мегре або якої-небудь іншої людини, наділеної рятувальною функцією, сіменоновські герої опиняються самі в сутичці з жахливими, страшними життєвими обставинами, потрапляють у кризову, екстремальну, болісну ситуацію. Рідко кому вдасться не зламатися, не загинути.
У 1973 році письменник перестав писати романи, проте без діла він не сидів. Сіменон лише змінив “робочий інструмент”: майже щодня він диктував на магнитофонну плівку свої спогади, міркування про життя і творчість, про події, що відбуваються в сучасному світі.
Коли Сіменон перестав писати романи, він ніби “зняв маску”. Він більше не ховається за своїми персонажами, а сам прямо і відкрито висловлює те, що лежить у нього на душі, чим він обурений і чим захоплюється, що його радує і що дратує. Весь усний цикл пройнятий гострим занепокоєнням за долю людини в нелюдському суспільстві. Як рефрен повторюються висловлення типу: “Що ж стане з людиною в цій божевільній гонці?”
Ця тривожна занепокоєність пронизує всі книги письменника, і, може, у цьому болі за потоптану людську гідність і полягає секрет надзвичайної популярності письменника? Якщо так, то я був би тільки радий. Адже якщо суспільство, читаючи Сіменона, зверне увагу на свої вади, то, сподіваюся, воно спробує їх знищити.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)