Роман Уласа Самчука “Марія” – книга про людське життя
Роман “Марія” – перший в українській літературі твір про голодомор і насильницьку колективізацію – закінчується страшно і трагічно. Старий, знесилений голодом Корній жорстоко розправляється з сином-запроданцем і йде у невідомість, щоб померти. Дочка і онука гинуть із голоду, а самотня Марія, простившись із Гнатом, перебуває в агонії перед смертю, страшною смертю з голоду. Але не загибель пророкує автор, він хоче викликати опір такому розвитку подій, адже роман написаний у 1933 році. Письменник прагне викликати бажання змінити долю
Правда про ті часи висловлена щирим співчуттям до людей, життя яких було поламане брутально і жорстоко. Життя звичайних людей, усталене, розмірене розумними традиціями і працею, було протиставлене недоречності, чужорідності тих новацій, які несла з собою влада більшовиків: “Жнива щороку мали свою пору, освячену святими, овіяну піснями… Цього року спізнилися. Поля злучені в один ряд. Люди зсипані у велику череду”. Наступила пора руйнації. Яка ж сила несла її? Хто і що умертвили голодною смертю цвіт хліборобської
Примусити схилитися перед силою. Такий був справжній план. Від України вимагали “хлєба”. Україна дала вам “хлєба”. Україна корчиться з голоду колгоспів, обливається потом, риє свій чорнозем і видирає з землі “хлєб”. Отак давалася українцям колективізація.
Про все це Улас Самчук написав ще у 1933 році, але його книга була заборонена і вийшла в Україні лише у 1991 році. Офіційна радянська історія взагалі заперечувала факт голодомору – цього історичного страждання і мук української нації, відомих усьому світові. Ця книга стала першим монументом пам’яті тим мільйонам українок і українців, котрих налигачем голодомору примушували йти до колгоспів, до соціалізму. Вона стала першим художнім документом, що в мистецьких образах зафіксував цей небачений злочин проти цілого народу.
Роман Уласа Самчука “Марія” – книга про людське життя, про долю. Це твір глибоко гуманістичний, твір, що розглядає найважливіші моральні проблеми. Серед них одна з найголовніших – роль сімейних традицій у житті людини, у житті нації.
На історії будь-якого народу згубно відбивається втрата родовідних людей. Влада більшовиків була особливо зацікавлена в докорінному винищенні родин. Діти “відповідали” за батьків, змушені привселюдно зрікатися їх, як це зробив Максим Перепутька із братом Лавріном і з рідними батьком та матір’ю. Влада боялася, що генетична програма роду відновиться, а відтак історична пам’ять теж воскресне у якомусь поколінні. Чим густіше перехрещення родів, тим міцніше нація, тим стійкіша її мораль, глибша свідомість. Але новій владі потрібні були такі люди, щоб спустошені поневолені душі їх легко було заповнити своєю мораллю, своєю ідеологією. Виховувалося покоління, що мусило усе “забути”. Сьогодні ми поставлені перед проблемою відновлення тієї пам’яті, що зберегла віковічні традиції цілого народу. Роман Уласа Самчука є живою згадкою про ті віками сформовані традиції, що увібрали найважливіші моральні засади, які допомагали вижити нації. Перш за все це традиції сімейного чину. Найважливішим правилом в українській родині була повага до батьків, що були центром родини, її основою, її законом. Дітей любили, а тому намагалися з дитинства прищеплювати їм любов до праці. Змалку кожен знав: поважають за працелюбність і шанобливе ставлення до людей, людина повинна працею добувати свій хліб, любити землю, поважати батьків. Так жили завжди. Осередком народної моралі була саме родина. Вступаючи до шлюбу, молоді мусили знати: сім’я – це не тільки свята, але й будні, щоденна праця. У Марії з Гнатом так і не вийшло нічого, бо не було любові – основи сім’ї. Кохання допомагає перемогти будь-які труднощі і негаразди, як це сталося у сім’ї Марії з Корнієм. Але як би не було важко, не можна порушувати подружніх обов’язків. Коли Марія, не витримавши буднів із нелюбим чоловіком, вирішила повернути собі свято дівочої волі, це було розцінено як бунт проти моральних традицій, і громада піддає осуду Марію, жаліє Гната. Як це боляче, коли хтось у сім’ї не зважає на освячені віками моральні правила, відчула Марія на собі, коли син її Максим виріс чужим для своєї сім’ї, для народу. Він зрадив перш за все батьків, ігноруючи ті моральні цінності, що мали велике значення для них. Коли він вистрелив в ікону, якою благословляли Марію до шлюбу, вона, вжахнувшись, зрозуміла: “…настав початок кінця”. Найтяжчі дні минулого перед ним здрібніли.
Сором за сина палить і Марію, і Корнія, але вони обидва намагаються вберегти одне одного від розчарування. Та правди ніде діти: Максим замахнувся не тільки на батьків, рідного брата – він руйнував тисячолітні моральні закони свого народу. Ось воно, те, про що читав селянам Гнат із Біблії: “…возстане син на батька, батько на сина… і будєт глад по цілій землі…” Це були знаки руйнації основ їхнього життя – життя родинного, освяченого віками, заповіданого їхніми батьками. “Повстаньте і повірте в себе!” – закликає зневірених людей Гнат. Слова його звернені у майбутнє, до всіх нас: “Бог любить того, хто відчуває в собі частину його самого, його безсмертного, його розумного і його всемогучого. Яке право маєте ви, діти найкращої з країн, не чути себе такими?..”
План
Улас Самчук – “Гомер українського життя ХХ ст.”. Стаття “Нарід чи чернь” – крик душі письменника-патріота, що вболіває за свій народ. o “Хто ми? …Нація чи маса?”. o Людська гідність – “це мішок картоплі чи порвані чоботи?”. o Основна заповідь людини-європейця – “почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступуваннях”. o Основа життя – не клас, а порядна творча свідома людина. o Національна свідомість – це перша передумова свідомості і творчості. o Нещастя українського народу – намагання повернути історію проти його природи. o Наслідок чужого втручання – втрата мови, перетворення на юрбу. Актуальність статті У. Самчука в наші дні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)