Роль випадковості в повісті О. С. Пушкіна
О. С. Пушкіна дуже цікавила роль випадковості й зумовленості в житті людини. Він вірив у долю, знав, що існують фатальні обставини, які непідвласні волі людини і його планів. Власне життя не раз давало йому привід задуматися про те, від яких дивних дріб’язків залежать доля
Багато творів Пушкіна повні роздумів про незбагненну гру, що веде з людиною Творець
У повісті “Заметіль” автор виводить підкреслено звичайних людей, не блещущих розумом, талантом, силою духу, і показує, як вигадливо може зложитися життя, якщо втрутиться непояснена
Герої “Заметілі” повітова мрійлива й сентиментальна панянка й бідний прапорщик, що перебуває у відпустці. Вони закохані друг у друга, батьки проти, і от Маша й Володимир, по класичних канонах жанру роману, вирішують бігти й таємно обвінчатися. Усе сплановано й розраховано, вірні слуги готові допомогти, друзі нареченого погоджуються стати свідками й навіть “життя за нього віддати”, панотець погодився вінчати… І нічого не вийшло! Втрутився випадок, доля розсудила по-своєму. Піднялася заметіль, закрутила в поле нареченого, і він спізнився на “власне весілля. І ця
Доля втрутилася ще раз, давши можливість героям зустрітися по-справжньому й полюбити один одного. Це неймовірний сполучник, що почався весіллям, а продовжився через кілька років знайомством, може бути щасливим, на думку Пушкіна. А заметіль це символ долі, того незрозумілого, вигадливого й норовливого гравця, що тримає в руках карти нашого життя
Повести Белкина, незважаючи на те, що були написані Болдинской восени 1830 року, у дні не самі радісного й світлі для поета, пронизані наскрізь любов’ю до людини. Крім того, у цих добутках автор дуже доступно показав розбіжність між природою людини й роллю, нав’язаної йому суспільством і соціальним станом
Взяти хоча б Панянку-селянку. В основі добутку взаємини двох молодих людей: Лізи Муромцевой і Олексія Берестова. Для того щоб якось познайомитися з молодим Берестовим, слава про розум і красу якого розійшлася по всій окрузі, Ліза, дочка Григорія Івановича Муромцева, найпершого недруга старшого Берестова, нарядилася селянською дівчиною й відправилася рано поутру в ліс нібито за грибами. Насправді була добре відома звичка недавно, що з’явився в тих краях звабника, дівочих сердець їздити ранком на полювання. Увійшовши в ліс, Ліза, що затіяла цей жарт, несказанно хвилювалася, серце її сильно билося, саме не знаючи чому… Як дівчина й припускала, Олексій Берестів незабаром з’явився. Тут, у лісі, між молодими людьми зав’язалася розмова, що послужив початком їх великої любові
Олексієві все подобалося в селянській дівчині, він був у замилуванні, цілий день думав він про нової своєї знакомке; уночі образ смаглявої красуні й у сні переслідував його уяву. Ліза теж була скорена красою, чарівністю й шляхетністю парубка. Вони почали зустрічатися, і згодом думка про нерозривні узи досить часто миготіла в їхньому розумі, але ніколи вони про тім один з одним не говорили. Ліза відала, яка ненависть існувала між їхніми батьками, і не сміла сподіватися не взаємне примирення, а Олексій, як ні прив’язаний був до милої Килини, усе пам’ятав відстань, що існує між ним і бідної крестьянкою. Незважаючи на те, що щастя було так близько, воно, у той же час, було й дуже далеко. І провиною всьому умовності, забобони героїв
Розпач Олексія досяг межі після того, як батько його став наполягати на одруженні. Тим більше, що дівчина, що сватав батько, зовсім йому не сподобалася, хоч і була одного з ним стану. Перед парубком устала проблема вибору або погодитися з вимогами батька й жити в багатстві, або женитися на селянці без батьківського благословення й добувати засобу на життя своєю працею. Довго думати Олексієві не довелася: шляхетність і сила любові до селянської дівчини були так сильні, що рішення відразу прийшла женитися на Килині, і чим більше думав він про сем рішучому вчинку, тим більше знаходив у ньому розсудливості. Не барячись ні хвилини, Олексій написав Килині лист, у якому пропонував їй свою руку й серце. Поклавши лист у дупло, як вони й домовилися, молодий Берестів ліг спати досить задоволений собою. Незабаром пішла й розв’язка Олексій довідається, що Килина насправді не Килина, а Ліза. Його кохана не селянка, а така ж, як і він, дворянка
Головний герой повести Олексій Берестів став вище забобонів або сказати точніше готів був стати, готовий був переступити через умовності, які йому нав’язував його дворянський статут і які ніяк не мирилися з його внутрішнім миром, його мораллю й свідомістю. Заперечення цих забобонів, викриття їх, добрий погляд на життя й людину в цьому, мені здається, укладена основна ідея повести Панянка-селянка
(1 votes, average: 5,00 out of 5)