Роль третьої дії в комедії “Горі від розуму”
Комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму” була першим реалістичним добутком у російській літературі. Їй було призначене довге життя, тому що автор підняв у ній проблеми, що хвилювали людей незалежно від епохи, у яку вони жили. Так, проблема розуму й божевілля, суспільні проблеми, боротьба “століття нинішнього” з “століттям минулої” існують і в наші дні
Грибоєдов прагнув показати російське суспільство 20-х років XІX століття в період підйому суспільного руху. Він описав людей, які хотіли відгородити себе від реального життя
Роль третьої дії в п’єсі дуже важлива не тільки з композиційної точки зору, але і як кульмінація суспільного конфлікту – зіткнення “століття нинішнього” з “століттям минулої”. Тут же ми можемо в особах побачити фамусовское суспільство
, ЩоПрийшли на танцювальний вечір у будинок Фамусова були: Скалозуб, що постійно відпускає плоскі жарту, що, будучи представником військового стану, поставив перед собою головну мету – не захищати Батьківщину, а добути чин генерала (“Мені тільки
Гості розважаються, танцюють, але під цією маскою веселощів ховається користь. Насправді, приходячи на вечір, вони сподіваються знайти або скласти вигідну партію, зав’язати знайомство, знайти заступництво. Вони у всім шукають особисту вигоду, лицемірять, а щирість уважається дурним тоном або навіть божевіллям
Суспільство не бажає чути правду, тому що в ній воно бачить погрозу своєму спокою
Представники цього суспільства бажають жити так, як жив Максим Петрович, “вельможа у випадку”. Для них він являє приклад глибокого розуму. Адже він зміг, здавалося б, зовсім програшну ситуацію перетворити у виграшну, “упав так так, що ледве потилиці не пришиб”, домігшись у результаті розташування імператриці. На думку людей фаму-совского суспільства, жити треба так, а не інакше.
Чацкий намагається достукатися до них, але вони обгороджують себе від нього, оголосивши божевільним. Для них так легше, до того ж з’явився привід для плітки, що, почавшись із безневинного висловлення Софії “От, знехотя з розуму звела”, дійшла до того, що навколишні вирішили, що головного героя треба побоюватися як соціального безумця. Тепер можна не обертати уваги на його мовленні, у яких він викривав московське суспільство. Навіщо слухати божевільного?
А ні про що не підозрював Чацкий продовжує міркувати про насущні життєві проблеми. Центральним у третій дії є монолог головного героя про “французика з Бордоіль”. У ньому він викриває російське суспільство, що у всім намагається наслідувати іноземному. Воно схиляється перед приїжджими з Європи, які в себе на батьківщині вважаються звичайними людьми й нічого особливого із себе не представляють, у Росії ж вони чи ледве не боги. Чацкий дивується, наскільки дворянське суспільство віддалилося від народу. Він призиває не копіювати іноземців, “щоб розумний, бадьорий наш народ хоча б по мові нас не вважав за німців”. З європейської культури можна запозичити найважливіше й потрібне, але не всі підряд. На думку Чацкого, було б краще “хоч у китайців би… трохи зайняти премудрого в них незнанья іноземців. Але фамусовское суспільство висміює його погляди, для цих людей ближче звертання “мадам і мадемуазель”, чим “пані”.
У всій п’єсі й безпосередньо в третій дії присутнє мотив глухоти. Люди не хочуть слухати Чацкого, їм набагато більше по душі вести бесіду з “французиком з Бордоіль”. Сама свідомість того, що він іноземець, вселяє впевненість у його неабиякий розум, упевненість у те, що його варто послухати, хоча насправді в нього “п’ять, шість найдеться думок здорових і він насмілиться їх гласно повідомляти”.
Читаючи комедію Грибоєдова “Горі від розуму”, ми можемо побачити всю бідність внутрішнього миру героїв, а виходить, і всього московського дворянського суспільства 20-х років XІX століття, всю їхню обмеженість, незважаючи на якусь освіченість
Більшість представників цього суспільства дивляться на життя, постійно обертаючись назад. Вони не хочуть заглянути в майбутнє, їм набагато більше по душі жити минулим
Незвичайний цей конфлікт “Горя від розуму” закладений у сюжеті комедії. Перша дія являє собою експозицію конфліктного розвитку. Перші 5 явищ цієї дії малюють досить докладну картину життя Фамусова й Софії до приїзду Чацкого, тим самим підготовляючи тло, на якому потім з наростаючою силою розів’ється майбутній конфлікт. Ми довідаємося про любов Софії до Молчалину, що ховається від Фамусова, і про вдаване відношення Мовчазна до Софії (оповідання Лізи про тіточку й молодого француза). 9-е явища – зав’язка любовної інтриги, пов’язана із приїздом закоханого в Софію Чацкого. Особистий конфлікт служить одночасно проявом і суспільним конфліктом, що вгадується в сатиричних репліках Чацкого про московські вдачі (уже в 7-м явищі Софія зауважує: “Гоненье на Москву. Що значить бачити світло!”). Зав’язка суспільного конфлікту й ускладнення особистої лінії ставиться до 2-му яв – лению другі дії, у якому Чацкий сватається, одержує відмову через свого несумісний з підвалинами фамусовского суспільства способу життя, відбувається пряме зіткнення з Фамусовим по питанню про вдачі (монолог Фамусова “От те-те, всі ви гордії!..”‘ і відповідь Чацкого монологом “И точно, почало світло дурніти…”). Так здійснюється природний перехід з конфлікту особистого на конфлікт суспільний. Протистояння Чацкого й Фамусова досягає розжарення в монолозі Фамусова “Смак, панотець, відмінна манера…” і у відповіді Чацкого: “А судді хто?..” Цей монолог Чацкого підтверджує неможливість примирення між героєм і суспільством. У третій дії відчуження Чацкого підсилюються, його відносини із Софією не поліпшуються. Особистий конфлікт ускладнюється пліткою Софії про божевілля Чацкого, і тільки в 13- 14-м явищах четвертої дії наступає розв’язка особистої інтриги. Суспільна ж лінія боротьби Чацкого з московським суспільством так і не завершується нічим у п’єсі. Фінал “Горя від розуму” залишається відкритим. “Комедія дає Чацкому “мильон роздирань” і залишає, очевидно, у тім же положенні Фамусова і його братії, у якому вони перебували до цього, нічого не говорячи про наслідки боротьби”.
О. С. Грибоєдов створює добуток, у якому заявляється “енергический протест проти мерзенної расейской дійсності”. Конфлікт комедії О. С. Грибоєдова не просто незвичайний, він своєрідний, оскільки відбиває внутрішні протиріччя, що існували в російському суспільстві в першій чверті XІX століття. Поряд з ним у комедії присутня любовна лінія, що грає важливу роль: любовна драма Чацкого стає вираженням ідейної самітності героя. Таким чином, своєрідність конфлікту цього, за словами А. А, Блоку, “нерозгаданого до кінця” у добутку О. С. Грибоєдова складається в тісній взаємодії суспільної й особистої ліній, кожна з яких виглядає в п’єсі нетрадиційно. О. С. Грибоєдов переосмислює колишні зразки й створює новаторську комедію, інтерес до якої не пропадає із середини XІX століття, коли Чацкий став сприйматися як єдиний позитивний герой у росіянці драматургії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)