Родина Катранників як уособлення українського народу у романі В. Барки “Жовтий князь”
Роман Василя Барки “Жовтий князь” був створений під враженнями від жахливого голодомору 1932-1933 років. Автор спирається на реальні історичні події XX століття – часи правління Й. Сталіна, який “благословив” політику створення голоду в Україні. На батьківщині твір був надрукований тільки після розпаду Радянського Союзу, оскільки до того часу всілякі згадки про штучний голодомор були під суворою забороною. У романі на прикладі сім’ї Катранників показано, як хотіли “підрізати” непокірне селянство, у першу чергу – українське.
Події
Сім’я, яку описує автор, така сама, як і тисячі інших, що постраждали від розкуркулювання: батько Мирон Данилович, його дружина Дарія Олександрівна, їхні діти Микола, Оденка та Андрійко. Усі вони залишилися без їжі в одну мить, коли прийшла комісія і наказала все віддати: зерно, худобу, буряки тощо. Те саме стало і з іншими “куркулями”.
Спочатку Катранники їли те, що встигли заховати від “начальничків”,
Таким способом родина протрималась до суворої зими. На щастя, сім’я Мирона Даниловича не попала ні на північ, ні під кулі чекістів. Однак на її долю випали не менші випробування – загибель рідних людей, коли не можеш нічого зробити. Єдиний розрадник у цій ситуації – слово. Так, “голод робив своє діло”. Василь Барка, описуючи страждання цієї родини, зумів показати муки інших українців, які гинули від холоду та голоду. Серед селян панував жовтий дух смерті, що знищував кожну людину. Він не щадив нікого…
На долю Катранників випали різні випробування. Чого тільки дорослі й діти не бачили! Наприклад, людожерство, а ще людям замість м’яса тварин у місті продавали… “людятину”! Крім того, скрізь писалися доноси, селян викидали з поїзда на ходу, били, розстрілювали… Однак Катранники не здаються.
Мужність і самовідданість характеризують перш за все Мирона Даниловича, доброта й терпіння – господиню, Дарію Олександрівну; бажання допомогти, співчуття – дітей, Оленку та Андрійка; віра, надія – бабусю, Харитину Григорівну. Вони “в найглибших закутках серця навіть зостаються більше людяними, ніж їх погубники”, – зазначає автор, який вірить у духовну силу українського народу.
Недарма “людські почування” він виділив у окремий план роману. Сім’я Катранників демонструє невмирущі загальнолюдські цінності, духовні ідеали, закладені у світовідчуття українців. Так, Мирон Данилович, який пішов у степ по конятину, безкорисливо ділиться із сусідом тим, що здобув; Дарія Олександрівна готова відірвати від рота останній шматок, щоб нагодувати дітей; молодший син, Андрійко, не забуває рідну матір навіть попри муки голоду… Автор роману талановито показує, як у страшних умовах голодомору наш народ усе ж зберігав духовні цінності, з дитинства закладені вихованням.
Василя Барку недарма називають “непохитним шукачем справедливості” . Він відверто написав про долю України під час голодомору, про стан людей у тій ситуації, коли, за висловом письменника, “Сатана кружляв над країною”. І бачимо, що на прикладі сім’ї Катранників він показав не тільки життя українського селянства в страшний період історії, а й ментальність нашого народу, його людяність та чулість.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)