Образ «жовтого князя» в однойменному романі Барки

Василь Барка (справжнє прізвище Очерет) прийшов до нашого читача наприкінці 80-х, коли в Україні з’явився друком його всесвітньо відомий роман «Жовтий князь». У ньому з вражаючою силою змальовано нечуваний в історії людства голодомор 1933 року Муки і страждання мільйонів людей, апокаліптичні сцени злочинної боротьби тоталітарної системи проти свого ж народу – це не плід авторської фантазії.

Василь Барка був свідком і очевидцем чого, що відбувалося в Україні в страшному 33-му: «Гори зерна гниють на станціях і біля елеваторів, розкриті,

під дощем, підтоплені водою, а божевільні від голоду люди поїдають рідних і чужих, мовчать німотні хати, з яких доноситься трупний запах…»

Крім авторських спостережень, в основі роману – спогади земляка Василя Барки, свідчення інших очевидців – їх письменник збирав протягом кількох десятиліть. Він плекав свій витвір упродовж 1938-1961 рр. Намагався відтворити страхітливу хроніку трагедій українського народу, про яку так довго мовчали.

Селяни не могли сприйняти абсурдної логіки винищення владою своїх же громадян, тому були охоплені містичним страхом і вірили в прихід антихриста, в наближення кінця світу. У їхніх

розмовах усе частіше згадується звір і жовтий одяг, в якому він князює. Так «письменник створює символічний образ «жовтого князя», демона зла, який несе з собою смерть.

Що ми дізнаємося зі сторінок роману про винуватців трагедії? Згадаймо, наприклад, розказану Мироном Катранником новину, яку він почув перед зборами в сільраді. З самої Москви прибули «головні»: «обдутий один і попелястий, вуса під щіточку, Молотов, чи що, а рядом Каганович – бідовий, з вусами, як виновий валет. Наказують розбити кутки в хатах і весь харч винести… А ці два змовлені з третім…» Стає зрозуміло, що план голодомору розроблявся в столиці.

Ще одним свідченням проти злочинців стала розмова двох міських учителів, яку почула Дарія Олександрівна. Мимоволі почуте дає зрозуміти жінці, що «вождь партії і держави» влаштував державний розбій, а його воля виконується через розпорядників. У селі Кленоточі це Отроходін і його команда.

Міліція – «круки душоїдні» – влаштовують труси на станціях, не даючи можливості довезти дітям наміняний «скарб»; спецзагони червоних жандармів виловлюють зморених голодом людей, шо шукають порятунку в містах, завозять їх далеко в степ, скидають у величезні провалля, прикидаючи горілою деревиною, щоб не вибрались… Люди поступово починають розуміти, що причиною їхніх мук є «вусатий бузувір». Цс він «завів пекло». Маючи армію відданих чиновників, які прагнуть орденів, «нутьовок», абонементів на видовища, грошових конвертів, він посилає їх на село для виконати «хлібозаготівлі».

Українським працівникам Сталін не довіряв, бо вони інколи подавали несміливі голоси на захист хліборобів, тому одні зникали невідомо куди, інші, розуміючи неможливість виконання присланих дирекгив, закінчували життя самогубством. Свідком цього став одного разу Мирон Катранник, коли в пошуках їжі дійшов до будинку партійного осередка. Довела секретаря до смерті директива, яка вимагала віддачу «дев’яноста відсотків зерна самій державі, в хлібопоставках і для насіннєвих фондів; наприкінці – Москва, Кремль і підписи».

Такі, як Отроходін, готові були забрати осінню крихту з дитячого ротика, аби виконати загрозливі настанови свого вождя щодо проведення заготівлі хліба на селі: «Взяти хліб з мертвих – весь». У діях – така ж суворість, щоб залякати селянина: «Зробимо, як з ворогами, – в разі невиконання!» Залякують не тільки словами, а й зброєю. «Партійці і сільрадівці з револьверами в кишенях, і також міліціонери з револьверами на поясах».

Підступність політики «хлібозаготівлі» розуміють навіть діти. Про це дізнаємося з розмови двох синів Катранників, Миколи та Андрія, що чекають батька біля сільради. Це «хліботруси» і «хлібохапи» знищують «хліботрудів», ведуть за собою пітьму, «віщують розор, мов круки на могилі, втішаються бідою народу партійщики, як вовки овечим криком…»

Роман Василя Барки «Жовтий князь» став правдивим свідченням про голод 1933 року, гострим звинуваченням системи комуно-сталінізму та її опричників. Це один з найталановитіших і водночас найстрашніших творів у світовій літературі. Письменник закликає до співпережиття, прагне, щоб не мовчала наша совість сьогодні, не мовчало наше милосердя.






Характеристика скруджа.
Образ «жовтого князя» в однойменному романі Барки