Трагичние долі Остапа й Андрія (по повісті М. В. Гоголя “Тарас Бульба”)

Остап і Андрий – рідні брати, але вони дуже сильно відрізняються друг від друга. Остап має твердий характер, це стає ясно вже на самому початку повести. Роки, проведені в бурсі, загартували юнака. Остап “ніяк не позбувався невблаганних розг. Природно, що це повинне було якось озлобити характер і повідомити йому твердість, що завжди відрізняла Козаков”. Остап уважається вірним товаришем, він простий і одночасно справедливий стосовно інших. “Він був суворий до інших спонукань, крім війни й розгульної гулянки; принаймні, ніколи майже

про іншому не думав”. З такої характеристики стає ясно, що Остап багато в чому схожий на свого батька – він так само мало прив’язаний до мирного життя, тому з легкістю готовий залишити неї заради боїв. Єдине, що розбудовує й торкає його, – це сльози матюкай

Андрий на перший погляд мало відрізняється від Остапа. Він так само сильний, розумний і смів. Але все-таки відмінності є. Гоголь говорить про нього: “Молодший брат його, Андрий, мав почуття трохи живее і якось більше розвинені”. Він був дуже винахідливий, і це нерідко допомагало йому уникати покарання під час навчання в бурсі. “Він також кипів жаждою подвигу,

але разом з нею душа його була доступна й іншим почуттям”. Із самої ранньої юності Андрий почав відчувати “потреба любові”. У цьому він різко відрізняється від свого брата. Остап був насамперед суворим воїном, Андрий був більше прив’язаний до мирного життя, повної різноманітних насолод

Саме любов змушує Андрия вчинити злочин. Спочатку його дуже важко засуджувати, адже він хоче допомогти жінці, що вмирає від голоду. Служниця панночки говорить молодому козаку: “Панночка… сказала мені: “Ступай скажи лицареві: якщо він пам’ятає мене, щоб прийшов до мене; а не пам’ятає – щоб дав тобі шматок хліба для баби, моєї матері, тому що я не хочу бачити, як при мені вмре мати. Нехай краще я колись, а вона після мене”.

Могли добра людина, що має в серце хоч небагато жалю, відмовити в такім проханні? Тим більше що виходить вона від жінки, що залишила глибокий слід у серце чоловіка? І Андрий вчиняє злочин, переходить насторону ворога. Примітні його слова, які виражають його відношення до вітчизни: “А що мені батько, товариші й вітчизна? – сказав Андрий, струснувши швидко головою й випрямивши весь прямій, як надрічкова осокір, стан свій. – Так якщо ж так, отож що: немає в мене нікого! Нікого, нікого!” – повторив він…

Андрий відмовляється від своєї батьківщини, від вірності своєму народу, від батька й брата. “Хто сказав, що моя вітчизна Україна? Хто дав мені її у вітчизни? Вітчизна є те, чого шукає душу наша, що миліше для неї всього. Вітчизна моя – ти!… И все, що не є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну!”

Андрий закохався в прекрасну жінку й готовий їй служити до останньої краплі крові. Ця якість могла б бути гідно замилування, але в цьому випадку любов не може виглядати шляхетної й піднесеної. Через любов козак віддає свою вітчизну

Андрий починає боротися на стороні ворога проти своїх учорашніх друзів і соратників. І якщо в читача була якась симпатія до нього, вона відразу ж зникає. Смерть виступає гідним покаранням для людини, що совершили таке зрадництво. Андрий приймає смерть від свого батька. І це дуже трагичний момент. Людина не повинен убивати своїх дітей, тому що саме діти є надією на продовження його роду, а виходить, і самого життя. У повісті Тарас втрачає своїх синів

Вони були зовсім різними, але обоє загинули. Один вигин за Батьківщину, іншої – за свою любов. Можна по-різному ставитися до Остапа й Андрию, але не можна не визнати, що їхньої долі однаково трагични.






Чи треба скаржитись на долю.
Трагичние долі Остапа й Андрія (по повісті М. В. Гоголя “Тарас Бульба”)