Провідні теми та мотиви збірки “Листя трави”
Уолт Уїтмен (1819-1892) – американський поет-новатор, один із найінтелігентніших людей свого часу, світову славу принесла поетові його книга віршів “Листя трави” (1855), над якою він працював все життя. Поезія Уолта Уїтмена оригінальна, новаторська за формою, за своєю тематикою та образами. Повставши проти умовностей романтичної поетики, Уїтмен проголошує ідеалом, мірою прекрасного-дійсність, реальний світ і стає співцем краси звичайного життєвого факту. В його книзі і численні замальовки побуту сучасної Америки (те, що до Уїтмена поезія
“Нікчемне для мене таке ж велике, як і все інше”.
За Уїтменом, життя кожної людини – найзвичайніше – наповнене змістом. І його любов до людства (народів)
Ліричний герой “Листя трави” є представником “всіх епох і всіх земель”, і тому автор прагне за допомогою завершених циклів різних за жанром віршів і поем розкрити його в усьому розмаїтті часових і просторових взаємозв’язків від народження і до самої смерті, розповісти про об’єктивну дійсність, яка існує поза людиною, замислитись над призначенням людини у всесвіті, виявити в “звичайній людині” безсмертну
Її сутність. Циклічність: народження – праця – смерть – безсмерття властива всій книжці в цілому і окремим творам (поема “Пісня про себе”).
Уїтмен універсальний. Він оспівує рух зірок і разом з тим рух кожного атома, кожної крихітної часточки всесвіту. Уже сама назва його книги “Листя трави” відбиває цю особливість його поетичного бачення: люди бачать траву, але хто з них схиляється до травинки – “листочка трави”?. Це робить Уїтмен, поет – закоханий в життя, в кожну його травинку.
Тема книги – людина, сам Уолт Уїтмен, сюжет – взаємовідносини людини і всесвіту, ідея – вічна і неухильна віра в торжество людини.
За жанром – це ліроепічний твір. Тут існує зв’язок ліричної і епічної стихії – “я” поета, його духовної сутності і об’єктивної реальності, “речового світу”,”трави” – зв’язок не зовнішній. Книга будується як і поєднання цих стихій. В фіналі образ “трави” і “я” поета – нероздільні.
Я заповідаю себе грязній землі, нехай я проросту моєю улюбленою травою, Якщо захочеш побачити мене, шукай мене у себе
Під підошвами. Щодо форми його поезії, то Уїтмен писав:! “Я відкинув римований і білий вірш. Білий вірш особливо мені бридкий, але ритм я визнаю, не зовнішній, регулярний і розмірений: короткий склад, довгий склад! Як хода кульгавого; така поезія мені чужа. Морські хвилі не викочуються на берег через рівні проміжки часу, як і пориви вітру між соснами, а проте і в рокоті хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, якби він був правильний! Саме цей різновид мелодії і ритм я намагався вловити!”
Вже в цьому полягає новаторство Уїтмена-поета. Крім того, автор використовує такі новаторські прийоми стилю як:
– уїтменівський каталог (перелік реалій для створення ефекту всеосяжності),
– діалогічність (діалог з самим собою, з читачем),
– реінтерпретація (вмонтовування різних за своїм походженням і фрагментів і цитат до зовсім нового естетичного контексту (тут уривки
Й цитати з різноманітних трактатів різних часів, спроби інтерпретації наукових явищ і багатьох галузей знань, лірико-епічне осмислення і перефразування більш менш відомих джерел), 1 – В статті “Погляд на пройдене” поет писав: “Листя трави! – це переважно спроба виразити мою власну емоційну та особистішу природу!, спроба докладно – від початку й до кінця – відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині 19 століття в Америці), і зробити це вільно, вичерпно й правдиво”- а також контрасти, повтори.
Його поезії притаманна відкритість життю та людству, наближеність до природи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)