Проблема народного щастя у поемі М. О. Некрасова “Кому на Русі жити добре”
Поему “Кому на Русі жити добре” Некрасов задумав як “народну книгу”. Він почав писати її в 1863 році, а закінчував смертельно хворим в 1877 році. Поет мріяв, щоб його книга була близька селянству. У центрі поеми – збірний образ російського селянства, образ охоронця рідної землі. Поема відображає мужицькі радості і прикрості, сумніви і надії, спрагу волі й щастя. Всі найважливіші події життя селянина вмістилися в цей твір. Сюжет поеми “Кому на Русі жити добре” близький до народної розповіді про пошуки щастя і правди. Але селяни, що
У його зовнішності, мові, відчувається внутрішнє достоїнство, не зломлене ні важкою працею, ні безправним станом. Яким
Єрмил наділений почуттям справедливості. Лише один раз він оступився, коли вигородив “з рекрутчини меншого брата Митрія”. Але цей вчинок коштував йому жорстоких мучень, у пориві каяття він ледве було не покінчив життя самогубством. У критичну хвилину Єрмила Гірін жертвує своїм щастям заради правди й попадає в острог. Ми бачимо, що герої поеми розуміють щастя по-різному. З погляду попа, це “спокій, багатство, честь”. На думку поміщика, щастя – це дозвільне, сите, веселе життя, необмежена влада над селянами. У пошуках багатства, влади “величезна, до спокуси жадібна йде юрба”, пише Некрасов. У поемі “Кому на Русі жити добре” Некрасов зачіпає також проблему жіночого щастя. Вона розкривається за допомогою образа Матрени Тимофіївни. Це типова селянка середньоруської смуги, наділена стриманою красою, почуттям власного достоїнства. На її плечі лягла не тільки вся вага селянської праці, але й відповідальність за долю сім’ї, за виховання дітей. Образ Матрени Тимофіївни – збірний. Вона випробувала все, що може випасти на долю російської жінки. Нелегка доля Матрени Тимофіївни дає їй право сказати мандрівникам від імені всіх російських жінок:
Ключі від щастя жіночого, Від нашої вільної воленьки, Закинуті, загублені У Бога самого!
Проблему народного щастя Некрасов розкриває в поемі також за допомогою образу народного заступника Гріши Добросклонова. Він – син дячка, що жив “бідніше зубожілого останнього селянина”, і “батрачки безмовної”. Важке життя народжує протест у цій людині. Він із самого дитинства вирішує, що присвятить своє життя пошукам народного щастя. “..років п’ятнадцяти Григорій твердо знав уже, Що буде жити для щастя Вбогого й темного Рідного куточка”. Грицю Добросклонову не потрібні багатство і особисте благополуччя. Його щастя – у торжестві справи, якої він присвятив все своє життя. Некрасов пише, що йому доля готовила “Шлях славний, ім’я голосне Народного заступника, сухоту й Сибір”. Але він не відступає перед майбутніми випробуваннями. Гриша Добросклонов бачить, що багатомільйонний народ вже пробуджується: “Рать піднімається Незлічима, Сила в ній позначиться Незламна!”. І це наповнює його душу радістю. Він вірить у щасливе майбутнє свого рідного краю і саме в цьому – щастя самого Григорія. На питання поеми сам Некрасов відповідає, що добре живеться на Русі борцям за народне щастя:
Бути б нашим мандрівникам під рідними стріхами Якщо б знати могли вони, що діялося з Грішею. Чув він у груді своєї сили неосяжні, Тішили слух його звуки благодатні, Звуки променисті гімну шляхетного Співав він втілення щастя народного.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)