Проблема історичної пам’яті в повісті Бикова “Знак біди”
Образ Кураж – пророча метафора майбутнього Німеччини (за драмою-пересторогою Бертольта Брехта “Матінка Кураж та її діти”)
До теми війни у ХХ сторіччі зверталося багато письменників. Серед тих, хто засуджував війну у своїй творчості, є чимало знаменитих імен, але у Бертольта Брехта антивоєнні мотиви посідають особливе місце. З його біографії відомо, що до антивоєнної тематики він звернувся… ще коли навчався в гімназії. Одним з перших творів, що приніс йому слави, була написана 1918 року сатирична “Легенда про мертвого солдата”,
Саме цій темі присвячений один з найпопулярніших і найвідомі ших його творів – драма-пересторога “Матінка Кураж та її діти”, що вперше була поставлена в Цюріху.
П’єсу написано про події 30-річної війни, але досліджуються в ній не події історичного минулого, а, за задумом автора, актуальне для тих часів питання про відповідальність пересічних людей за історію. Звичайно, війни починають уряди, але, як доводиться в драмі, часто звичайні люди самі шукають у війні можливості влаштувати своє особисте життя, чим і дозволяють політикам
Головна героїня твору Ганна Фрілінг – маркітантка, війна для неї не горе, а своєрідний зовні мирний бізнес. Її влаштовує, що воєнні дії не вщухають. “Кураж до кінця вірить у війну”, – написав Брехт у примітках до п’єси. Навіть страшні втрати (гинуть її діти) не міняють ставлення Матінки Кураж, хоча відомо, що вона живе заради них і саме задля їхнього щастя зайнялася цією справою. Вона не помічає і не розуміє, що мимоволі стає причиною їхньої загибелі: під час війни неможливо жити нормальним людським життям.
Швейцеркас, один з синів Матінки Кураж, гине як герой, рятуючи полкову касу. Він робить те, що вважає природним. Але його брат Ейліф так само вважає нормою займатися мародерством у мирні дні, що й стає причиною його загибелі. Ці дві смерті – героїчна і ганебна – різні сторони того самого явища. Трохи складніше з Катрин, яка попри обставини, в яких виросла, починає розуміти злочинність війни. Але Катрін німа, свою позицію вона доводить діями, але не може нікому нічого пояснити словами. Її німота символічна: ті, що намагаються жити війною, однак не почули б думки, що не збігається з їхньою. Та вона здатна зробити інше. Під час зупинки поблизу міста Галле, поки Матін-ка Кураж торгує, з’являються ландскнехти, що можуть знищити місто, і Катрин б’є у барабан, поки мешканці міста не прокидаються. Тож навіть німа людина може при бажанні щось змінити.
Зі смертю доньки життя Матінки Кураж остаточно втрачає сенс, та що вона робить? Знову впрягається в свій фургон і поспішає за солдатами!
Прибутки Матінки Кураж не витримують жодного порівняння зі страшними жертвами, які їй довелося заплатити. Отже, причина зовсім не у користолюбстві, на яке ніщо не натякає. І не в тому, що “Людина сподівається на диво, доки триває похід”: дива не сталося. Вона в іншому: в моральній капітуляції Кураж перед війною.
У вставних піснях-монологах (зонгах), які були зроблені у вигляді прямого звертання до глядача, Брехт підбиває певні підсумки подіям. Один із зонгів так і називається “Піснею про велику капітуляцію”, саме у ній викладено життєву філософію Ганни Фрілінг:
На жаль, потрібно крокувати,
Чекати і чекати, і чекати!
Настане час, настане строк!
Бо ти ж людина, ти не Бог –
Краще почекати!
Відсутність віри у власну спроможність щось змінити і змушує “маленьку людину” пристосовуватися до обставин. У цьому конкретному випадку – шукати прибутки на війні, навіть не намагаючись опиратися.
Але цей шлях призводить лише до трагедії. Коли йдеться про війну або інший злочин подібного масштабу, важко провести межу між пристосуванням і активною співучастю. Філософія капітуляції неминуче веде Матінку Кураж до трагічної розв’язки.
Насамперед проти неї й застерігає Брехт у своїй п’єсі. Доля Матінки Кураж перетворюється на метафоричне узагальнення наслідків подібної позиції, яку розділяла більшість німців у фашистській Німеччині. Не націонал-соціалістів, не когось іншого з чіткими політичними переконаннями попереджав він і закликав замислитися, а пересічних громадян, подібних до Матінки Кураж, яких завжди більшість.
Брехт відштовхувався від того, що глядачі самі повинні визначати свою позицію щодо зображуваних у п’єсі подій і проектувати їх на сучасність. Матінка Кураж не робить жодних висновків зі своєї трагедії – це мають зробити саме глядачі. Вона лишається засліпленою – але у інших людей розкриваються очі на проблему. На цьому грунтується ідея його новаторського “епічного театру”. Достатньо, що її доля викликає у них емоції й вже цим пробуджує активність. Кураж в останніх рядках закликає: “Збирайтеся в похід, всі, хто живі і хто дихає”, але для людей, що спостерігали за розвитком подій у п’єсі, цей заклик пробуджує протилежне бажання: не йти у похід, а сказати війні своє “Ні!”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)