Про непідробні почуття (за творами Й. Гете “Фауст’ і Т. Г. Шевченка “Катерина”)
Вічні теми кохання і зради знайшли своє втілення у багатьох творах світової літератури. Адже Добро і Зло теж живуть поряд, і кожній людині Бог надав можливість обирати те чи інше, боротися зі Злом чи приймати його під личиною Добра. Кажуть, що бувають у житті такі ситуації, коли немає чіткої межі між Добром і Злом. Інколи здається, що цю межу можна провести, покладаючись на власне сумління: чини так, як серце велить. Але ж серце – це не лише почуття, це й відповідальність перед іншими людьми, перед власним сумлінням.
Доля Гретхен із славнозвісної
Схожа доля і в Катерини: росла з батьками, не переобтяжена тяжкою працею, росла, як і більшість дівчат із звичайних сімей. Але сталося те саме лихо: “Покохала москалика, як знало серденько”. Віддалася своїм почуттям до останку, кинулася у вир пристрасного кохання, не слухала ні батька, ні неньки. Та зрадив коханий, поїхав – і не повернувся, а батьки, що шанували традиції, виганяють її з дитиною світ за очі шукати батька-москаля. Знайшла його Катерина, та втіхи мало – прогнав її москаль-офіцер, а на сина і не глянув. Катерина у відчаї від такої зневаги втопилася.
Обидві героїні поплатилися за своє кохання, таке щире і чисте, бо, крім почуття, вони більше нічим не керувалися. Обидві випили до дна чашу горя і сліз. Але щире каяття Гретхен врятувало її душу. Мефістофель вважав, що душа дівчини навік загинула, та Бог простив її.
Фінал твору Тараса Шевченка – це лише початок шляху каяття або духовної загибелі, бо Катеринине дитя було врятоване, хлопчик став поводирем у кобзаря.
І Гете, і Шевченко у своїх творах показали, яким складним буває життя, як складно жити і перебувати в гармонії зі своїми почуттями, з довкіллям. Ніхто не може бути застрахованим від помилок. Але завжди люди будуть кохати і вірити у своє щастя, яким би тяжким шляхом не довелося йти, чого б не довелося на ньому зазнати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)