Поєднання реального і фантастичного в повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”
Вже багато років немає поряд з нами великого майстра пера Г. Квітки-Основ’яненка. Але як не дивно, твори його живуть, знайомлячи нас з життям українського народу. Чудовим прикладом цього є його повість ” Конотопська відьма”, в якій дуже широко використано гоголівський прийом переплетення реальності з фантастикою, що джерелом своїм має виплекані народом легенди, фольклор. Так” кілком у плані реалістичного змалювання життя висміяно побут українського панства XVII століття: недоумкуватість, паразитизм, зневагу до людей, хитрощі, шахрайство,
Микиту Уласовича Забрьоху настановили сотником за спадком, бо його батько був дуже шанований усіма в Конотопі. Та коли старий Улас Забоьоха справді діло робив, то син його Микита видався лінивим, п’яницею, ні до чого не здатним. Він усі спхіави передовірив писарю Пістрякові, не криючись перед ним у неуцтві: “Ліків більше тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписовяти”. Коло інтересів у пана сотника дуже обмежене: добре поїсти, попити, поспати, що він і виконує з усією ретельністю. Коли надходить
Писар Конотопської сотні Пістряк намагається хитрощами зіпхнути Забрьоху з сотенства, щоб самому зайняти його посаду. Він вважає себе набагато письменнішим від сотника, бо читає в церкві по закладках “Павла-чтения”, та однак і ця невелика мудрість часто зраджувала йому, бо він майже ніколи не буває тверезим. Говорив він завжди піднесеною мовою, пересипаною церковнослов’янізмами, щоб замаскувати недолугість свого розуму, примусити народ виконувати безглузді накази. Обидва – Забрьоха і Пістряк презирливо ставляться до людей, а це вже типові риси правителів-панів та начальства.
Звідки ж починається фантастичне? Тупоумний п’яниця Пістряк не може долічитися одного козака, а сотник Забрьоха висміює його при козаках. Ображений писар вирішив помститися. Коли Забрьосі надійшов наказ вирушати з сотнею в похід, Пістряк радить не виконувати цього наказу, а зайнятися винищенням конотопських відьом, що “вкрали дощ”.
І ось нарешті з’являються перед нами “відьми”. Більшість з них – звичайні жінки, яких “котру втопили, а котру відволодали”. Але справжню відьму все ж таки знайшли. Це Явдоха Зубиха, яка не тонула. Нав’язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона не тоне. “Повелів Ригорович піймати у воді відьму Явдоху, так де! Хлопці човнами її і не здоженуть, і вірьовками накидають, так усе нічого; так прудко плава, як тая щука…” Ледве вдалося Зубиху спіймати, а потім ледве вибити, бо напустила на людей вона мару.
А тепер повернемося до реальності, бо дуже вже сотнику хотілося одружитися з Оленою. Він звертається до тієї ж Явдохи Зубихи за допомогою, бо так порадив йому писар, який хоче помститися. Скільки у цієї Зубихи різноманітних трав та коренів, скільки глечиків, горщиків, де було молоко усякого звіра і усякої гадини, яке відьма доїла вночі! Явдоха, виявляється, вміла літати – справжнісінька фантастика. Навіть бере з собою Забрьоху, який летить над Конотопом “як птиця, усе таки кричучи, що є голосу”. А ось і весілля, хоч наречена і “підмінена”; замість Олени хорунжівни сотник одружується з старою, некрасивою дівкою Солохою. І з сотенством довелося розпрощатися, та й писарю не пощастило: скинули і його. А все це через їхню обмеженість, байдужість до людського горя. Проте, може, і через чаклування відьми Зубихи та поради її чорного кота?
Реалістичні елементи в повісті явно переважають, але значне місце відводиться і фантастиці, яка широко використовується в народних казках, легендах, і уявленням про відьом, про силу їхнього чаклування. Межу між реальністю та фантастикою, на мій погляд, важко знайти – настільки Квітка органічно переплітає їх. Це справжнє диво, яке й досі чарує своєю незвичайністю, реалізмом та фантастикою – і все це одночасно!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)