Поняття про щастя в поемі Н. А. Некрасова “Кому на Русі жити добре”
Некрасов писав свою поему більше 13 років, але ще більше часу витратив на те, щоби “по слівцю”, як він сам виразився, збрати всі відомості про російський народ. Поет показав не тільки всі сторони селянського життя з її виснажливою працею, оскорблениями й гнобленнями з боку влади, але й протиставив їм клас крепостников. Поема має єдиний значеннєвий центр. Це подання про щастя.
У поняття “щастя” поет вкладає трохи значений. Моральне зміст щастя Некрасов показує на прикладі щоденного життя мужика-селянина, а також через образи жінок.
Сюжет поеми будується на тім, що семеро селян з “Підтягнутої губернії, повіту Терпигорєва, Пустопорожньої волості, зі смежних сіл – Заплатова, Дирявина, Разутова, Знобишина, Горєлого, Неелого, Неурожайка тож” вирішують відправитися на пошуки щастя. У дорозі мужики знайомляться із крестьянами з таких же нещасних сіл: Босова, Димоглотова, Правців,
Щоб забутися, мужики йдуть у шинок тепити свою тугу в провині. Автор засуджує цю звичку селян і в той же час їм сочувствует. Але серед селян уже перебувають люди, здатні на бунт, нехай навіть тільки на словах.
Не витримавши знущань князя Качатина, Агап Петров висловлює йому все, що накипіло в душі: … Циц! Нишкни!..
…Сьогодні ти начальствуешь, А завтра ми Мізинку Стусана – і кінчений бал! Збунтувався по-своєму і Яків Вірний. Намагаючись хоч якось помститися за свого племянника, він повісився. Ці селяни ще тільки починають розуміти необхідність боротьби, але вони намацують вірний шлях на щастя.
До числа селян, що піднялися до усвідомлення свого безправ’я, належить Яким Нагой. Він так говорить про причину обнищания селян: Працюєш один, А ледве робота кінчена, Гпяди, коштують три пайовики: Бог, цар і пан! У главі “Щасливі” Некрасов оповіданнявает про Єрмила Гирине, що встав на защиту селян.
Це розумний, наділений чувством справедливості людин. Ставши селянским захисником, Гирин попадає в острог. Така ж доля й в “богатиря святорусского” Савелія. Людина гострого розуму, могутньої сили, вона бореться проти рабської покірності й гноблення.
Він розуміє необхідність боротьби й кидається на гнобителів з топором у руках. Його осягає та ж доля каторжника, але дух його не зломлений: “клейміний, так не раб”. Кожний по-своєму бачить і розуміє счастье. Якщо Агап, Яким, Савелій і інші бачать його в протесті й у боротьбі, то такі, як Клим, Іпат, Гліб, задовольняються малим – званиїм холопа. Клим бачить щастя не тільки в служінні князеві, але й у пияцтві, злодійстві й бродяжничестве.
Клим князя Качатина називає не інакше як князюшкой, а себе – його рабом негідним. Двірського князя Переметьева вилизує панські тарілки, допиває вино, що залишилося в чарках, і з гордістю говорит про себе: У князя Переметьева Я був улюблений раб. Дружина – раба улюблена. Егорка Блазнів служив у поліції й за деньгі готовий був продати свого брата-мужика.
Він щораз терпів побої за свої підлі делишки. Не зрячи селяни говорять: “Не бити його, так вуж кого й бити”. Займається претактельством і староста Гліб, що согласился знищити вільну, дану його барином селянам.
Некрасов засуджує цих людей: Люди холопського звання – Сущі пси іноді: Чим тяжчай покарання, Тим їм милею добродії. У поміщика Оболта-Оболдуева теж своє розуміння щастя. Він всіма силами старается зберегти милу йому життя при крепостном праві.
Повністю згодний з ним і піп, доходи якого ростуть у міру пристискання селян. Життя Матрени Тимофіївни, як і в каждой жінки-селянки – важка частка й непосильна праця. “…Не справа – між бабами щасливу шукати”, – відповідає Матрена на питання мандрівників про щастя. Наприкінці поеми Некрасов малює образ Гриши Добросклонова.
Це людина нового типу, у якому втілене все те, що підспудно дрімало в душах селян. Добросклонов належить майбутньому, він дивиться вперед, вірить у силу й міць “загадкової Русі”: Ти й убога, Ти й рясна, Ти й забита, Ти й всесильна, Матінка-Русь!.. В образі Гриши Добросклонова Некрасов втілив своє поняття про щастя: воно в освобождении народу від гноблення й у всеобщем рівності
(1 votes, average: 5,00 out of 5)