Погляди на реалізм Салтикова-Щедріна
Реалізм з’явився вищим досягненням в історії розвитку російської літератури XІX в., передовим творчим методом і художнім напрямком, у якому найбільше повно виражені закони мистецтва. Великий внесок у розробку принципів реалізму і їхнє обгрунтування вніс М. Е. Салтиков-Щедрін, 185-летие від дня народження якого здійснилося 27 січня 2011 г.
Однієї із суспільних, характерних рис реалізму Салтиков-Щедрін уважав типізацію. “…Усяке явище, – писав він, – варто розглядати переважно в його типових рисах, а не в подробицях і відступах, які,
Салтиков розумів тип як художнє узагальнення, що виражає істотні сторони громадського життя, як вираження ідеї в живий, яркою, образній формі. “…Факти дійсного життя, – писав Салтиков, – придатні для мистецтва тільки тоді, коли їм повідомлений характер генерический” . Типи, на його думку, виражають певні суспільні відносини. Тому “зрозуміти й роз’яснити ці типи – значить зрозуміти й роз’яснити типові риси самого положення, що ними не тільки не затуляється, але, напроти того, з їхньою
Проблему типового Щедрін вирішував, виходячи з розуміння соціального характеру літератури. Основу типізації він бачив у суспільній сутності явищ. Типізація, у розумінні Щедріна, полягає в тім, щоб у зображуваній особі втілити найбільш значні риси певної суспільної групи. Зображуючи діючих осіб, письменник повинен показувати їх у таких положеннях і звертати увагу на ті риси, які допоможуть усвідомити соціальні й політичні мотиви їхніх учинків. “…Мене займає, – писав сатирик, – не домашній пристрій Сидоричей (дворянства); про цьому й без мене досить писали – але поводження й справи їх як раси, що існує політично”
Зображуючи багатобічну й різноманітну дійсність, художник з величезної маси фактів і подій повинен відібрати й узагальнити не приватне й випадкове, а істотне й необхідне. У процесі типізації письменник, сходячи від життєвих вражень до їхнього художнього відтворення, залишає лише те, що характеризує узагальнюється явление. Ъ
При створенні типу письменник повинен насамперед ураховувати соціально-політичну обстановку й суспільне становище персонажа. По переконанню Щедріна, типізація немислима без з’ясування місця даної події в ланцюзі інших явищ. Це, у свою чергу, жадає від письменника всебічного, широкого охоплення зображуваного життя. “Необхідно насамперед зорієнтуватися в матеріалі, усвідомити його частковості, а потім уже відшукувати в ньому ту об’єднуючу нитку, що створює типи” (9, 23), – указував Салтиков. Тип дає пояснення зображуваному, у ньому “полягає розгадка того або іншого вчинку, тої або іншої подробиці”
У процесі типізації художником повинні бути враховані й психічний, внутрішній мир персонажів, їхній домашній побут, праця, але все це повинне бути дане на суспільному тлі й з’ясовано з погляду суспільного ідеалу. “Досліджуючи моральну природу людини, література не може не стосуватися й тих суспільних комбінацій, серед яких людина проявляє свою творчу силу”
Створення художнього типу припускає зображення його становлення й розвитку, динаміки. Салтиков уважав, що життя перебуває в процесі постійного розвитку. Виходячи із цього, він робив висновок і про безперервність процесу типообразования: “…література, що поважає своє народне й загальнолюдське покликання, ніколи не забуває, що можливість типових обрисів не може висохнути, покуда не висохне саме життя, точно так само, як натураліст не може сказати, що те або інше відкриття, як би величезно не було його значення, закриває собою книгу природи й думає межу подальшим дослідженням”
Справжній художник повинен мати почуття нового. Це дасть йому можливість помітити, коли старий тип вичерпав себе, і вловити риси нового, що народжується. Указуючи на цю особливість реалізму, Щедрін писав: “Література була вираженням не тільки сталих у суспільстві понять, але й ті таємничі аспірації, які існують у суспільстві в зародковому виді”
Салтиков-Щедрін зробив крок уперед у порівнянні з багатьма своїми попередниками й сучасними йому письменниками, що вважали, що література й мистецтво не можуть зображувати перехідні стани в житті суспільства, що тип формується з довгих і багаторазових повторень явищ і осіб. Подібне тлумачення типу було властиве навіть такому великому письменникові, як І. А. Гончарів
Мистецтво, з погляду І. А. Гончарова, може відбивати тільки закінчені, що сформувалися явища. У статті “Наміру, завдання й ідеї роману “Обрив” (уперше опублікований в 1895 р.) І. А. Гончарів писав: “Щирий твір мистецтва може зображувати тільки устояне життя в якому-небудь образі, у фізіономії, щоб і самих людях повторилися в численних типах під впливом тих або інших початків, порядків, виховання, щоб з’явився який-небудь постійний і певний образ – форма життя – і щоб люди цієї форми з’явилися в безлічі видів або екземплярів з відомими правилами, звичками”.
Цю же думку І. А. Гончарів затверджував і в листі до Ф. М. Достоєвського від 11 лютого 1874 р.: “Ви самі говорите, що “зароджується такий тип”; простите, якщо я дозволю помітити тут протиріччя: якщо зароджується, то ще це не тип. Вам краще мене відомо, що тип складається з довгих і багатьох повторень або нашарувань явищ і осіб, де подоби тих і інших частішають протягом часу й, нарешті, установлюються, застигають і робляться знайомими спостерігачеві”.
Правда, нижче, у цьому ж листі, І. А. Гончарів віддає належне Салтикову-Щедріну, його здатності вловлювати нове в житті: “Творчість може бути тільки тоді, на мою думку, коли життя встановиться; з новою, що народжується життям воно не ладить: для неї потрібні іншого роду таланти, наприклад Щедріна”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)