Поетичні рядки Пушкіна
Сходження на трон пануючи Миколи І і реакційний період життя держави Російського не могли не знайти відбиття у творчості О. С. Пушкіна. Адже саме зараз деспотизм, що придушував найменші прояви волі, зміцнів як ніколи раніше: поліцейську державу, тотальна контроль не тільки за діями, але й за помислами підданих. В 1828 році Пушкін пише вірш “Анчар”. Древо отрути описується їм в урочисто-похмурих тонах:
У пустелі хирлявої й скупий,
На грунті, спекою розпеченої,
Анчар, як грізний вартовий,
Коштує – один у всьому всесвіті…
Так
“Воля є усвідомлена необхідність”, – сказав у свій час голландський філософ Бенедикт Спиноза. Пушкіна своєю поезією довів, що поняття волі значно ширше. Волю можна не тільки усвідомити, її можна й треба відчути, перейнятися ідеєю волі до самих глибин душі. За волю чарівну, бажану, волю справедлив і моральну можна й потрібно боротися чесно й шляхетно.
О. С. Пушкін втілив
Пушкін – саме дорогоцінне, що є в Росії, саме рідне й близьке для кожного з нас; і тому, як помітив один дослідник російської літератури, нам важко говорити про нього спокійно, об’єктивно, без захвату. Творчість цього “поета Божою милістю” незвичайно різноманітно, як саме життя. Любов, ненависть, зміст буття, прагнення до волі, посмертна слава, борошна творчості – все це стає об’єктом поетичного дослідження
У своїй поезії Пушкін успадкував кращі традиції світової й російської літератури. Найбільше виразно це проявляється в темі призначення поета й поезії. Над питанням про свою поетичну спадщину замислювалися всі поети всіх часів. Тому епіграфом до вірша “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний” Пушкіна не випадково вибирає початок оди Горация “Я спорудив пам’ятник”. Рядка цього вірша перегукуються з рядками Ломоносова: “Я знак безсмертя собі воздвигнул. Вище пірамід і міцніше міді…” і з почуттями Державіна: “Я пам’ятник собі спорудив чудесних, вічний, Металів твердіше він і вище пірамід…” Але Пушкін бачить призначення поета в тім, щоб, “обходячи моря й землі, дієсловом палити серця людей”.
Поетичні рядки Пушкіна завжди припускають нескінченна безліч осмислень. Перечитуючи його рядка, щораз по-новому розумієш їх зміст
“Що ж було предметом його поезії?” – запитував Гоголь. І відповідав: “Усе стало предметом”. Дійсно, у віршах Пушкіна ми знайдемо все: і реальні портрети часу, і філософські міркування про головні питання буття, і замальовки вічної зміни природи й руху людської душі. Пушкіна був більше чим поет. Це був історик, філософ, політик, людина, що виявляє собою епоху. Поет був теперішнім живописцем природи, він сприймав її зірким поглядом художника й тонким слухом музиканта:
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна врода…
Часто через символіку пейзажу поет передає свої вільнолюбні пориви:
Прощай, вільна стихія!
Востаннє переді мною
Ти котиш хвилі блакитні
И блищиш гордою вродою
Саме у вірші “До моря” Пушкін асоціює образ моря з неспокійною бурхливою стихією, з “вільною стихією” боротьби. Інший настрій втілений у вірші “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”. У ньому Пушкін розповідає не тільки про свою любов, але й про те, як на його життя вплинуло це почуття: “…Звучав мені довго голос ніжний, И снилися милі риси”. Вірш побудований на зіставленні двох образів: любові й життя. Життя йде своєю чергою “у глухомані, у мороці заточенья”, але любов – це божество й натхнення, що тріумфує над життям. Або – інша тема. Тема смерті. Завжди в його творчості відбувається “бенкет під час чуми”, завжди одночасно хто-небудь бенкетує й хто-небудь умирає: ланцюг життя-смерть безперервна. “Цей чорний віз має право всюди роз’їжджати”. І на одному із цих свят, облямованих чорною смертю, Пушкін над нею сміється, дерзновенно славить Царство чуми й розкриває глибини збожеволілого серця:
Є захват у бої,
И безодні похмурої на краю,
И в розлютованому океані,
Серед грізних хвиль і бурхливої тьми,
И в аравійському урагані,
И в подуві Чуми
Всі, усе, що загибеллю загрожує,
Для серця смертного таїть
Нез’ясовані наслажденья
Бессмертья, може бути, стан!
Вся поезія Пушкіна є виправданням Бога, творця, виправданням добра. І це її призначення позначається й у самій формі, у самих звуках його віршів. Не тільки певні сюжети й загальний лад його пісень, але й самі вони як пісні, навіть окремі тони їх, що пестять серце, уже примиряють із природою й життям
Пушкін “бачив і слухав” все навколишнє його життя. Саме тому його добутки так близькі багатьом читачам. Він зміг жити, “щоб мислити й страждати”, і, читаючи його рядка, ми мислимо й страждаємо разом Спушкиним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)