Поет – бездомний корабель в океані життя (вірш “П’яний корабель” Артюра Рембо)
Артюр Рембо жив наприкінці XІX століття – в епоху значних зрушень у світі, коли на зміну гуманізму XІX століття приходить нове покоління – діти технічної, механізованої цивілізації.
Логічному розуму і прагматичному відношенню до дійсності А. Рембо протиставляє інше сприйняття світу, засноване на тонких напівсвідомих відчуттях. Завдяки цьому поет глибше проникає у тканину дійсності і здатен захоплюватися красою світу, вільно витати у його просторах. Але це робить його самотнім і вразливим. Почуття своєї самотності, бездомності у нескінченному
Уже на початку вірша перед нами постає образ корабля, на якому стався страйк – раби перемагають своїх погоничів. Якщо розглядати цей сюжет у символічному річищі, то можно співвіднести його із внутрішнім бунтом особистості проти свого жорстокого “господаря” – розуму. Але подолання розуму призводить до розгнуздання підсвідомих сил людини, знищення волі – так П’яний корабель “несе вниз за течією” до бурхливих вод моря – долі.
Змальований у вірші образ моря нелюдський у своїй грізній красі, але водночас “олюднений”
Часом морська стихія виявляється людянішою, ніж покинений поетом штучний світ людей, адже у русі океану він знаходить відображення власних почуттів.
Поет уподібнює море прекрасному і безмежному художньому твору: воно подібне до “грізної поеми”; гул океанських валів звучить, як “розв’язка античних трагедій”.
Людина, ніби порожній корабель, від самого народження кинута у безмежні простори всесвіту. Щоб побачити красу світу, вона повинна скинути з себе пута буденності. Але, спромігшись на це, вона стає беззахисною, як повітря, і бездомною, як Летючий Голландець. Такою є доля Поета. І Поет – це П’яний корабель, кинений у лоно стихій,- зникає у безмірі широт, у безперервному бігові хвиль і мінливості берегів.
Поет сумує за Європою, своєю давньою батьківщиною, яка здається йому міцним островом спокою у бурхливому морі. Але для П’яного корабля, що втратив свій дім, навіть його батьківщина – “як брудна й мілка калюжа.”
“П’яний корабель” – це пісня бездомної, втомленої юності. Поета захоплює краса і розмаїття світу, зміна бурі і штилю, світанків і сутінків, південних рифів і північної криги. Але, втомлений “зоряними архіпелагами”, він прагне спокою.
У вірші “П’яний корабель” Рембо передає відчуття людини, яку ніби випадково закинули в життя, позбавили “керма і вітрил”. У цьому вірші, як і в інших ліричних творах французького поета, передбачені відчуття людей межі століть і XX століття, для яких життя перетворилося на нескінченний біг навмання крізь простір і час. Саме завдяки цьому лірика Рембо справила такий значний вплив на світову літературу XX століття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)