Подорож до літературної казки
У тридев’ятому царстві, тридесятому королівстві сидів на троні Іван-царевич. Усе в його царстві було добре. Ніяких ворогів. Ніяких бід. Народ живе щасливо. Але чогось не вистачає царевичу. Покликав він свого радника та наказав йому підготуватися до подорожі в нові краї. В які саме краї – він не знав. Обкрутився три рази Іван – царевич на місці і став якраз там, де було написано “Літературна казка”. А далі дороги розходяться в три боки. Направо підеш – до Пушкінської казки попадеш, наліво глянеш – Шарля Перро зустрінеш, а прямо
Вітер і хуртовина не давали йому йти далі. Раптом він побачив маленьку дівчинку та хлопчика, які сміливо йшли через кучугури снігу. Царевич догнав їх і дізнався, що в цім королівстві живе дуже красива, але холодна й бездушна Снігова королева. Маленька Герда ледь врятувала від неї свого Кая. У його серці було так багато Крижинок, що він забув усе: і Герду, і бабусю, і своє містечко, і троянду… Іван-царевич з’їв дві пригоршні снігу й відчув, що він починає замерзати.
Тепер із трьох доріг невідомою залишилася тільки одна: О. Пушкін “Руслан і Людмила”. Ступив Іван-царевич направо. А тут двоє б’ються не на життя, а на смерть. Руслан і Радмир. На піщаний берег виходять тридцять три богатирі і з ними дядько їх морський. А далі – через ліси, через моря чаклун несе богатиря. Літає ступа з Бабою Ягою, і кіт учений то спів заводить, то казку розповідає. “Тут сліди нечуваних страхіть”, – подумав Іван-царевич. Тим часом Руслан урятував Людмилу. Іван-царевич побажав їм щастя й повернувся у своє царство. І з того часу Іван-царевич подорожує в сусідні казки та ніколи не нудьгує.