“Жива” і “мертва” вода в українських народних казках

З казки “Іван Богданець”:

Прийшли на тічок Іван та рак. Поставив рак шість барилок з одного боку і з другого боку шість: в одних сильна вода, а в других – безсильна. Із сього боку, де Іван Богданець, безсильна, а з того, де рак, – сильна.

– Напиймося, – каже рак, – перше води, та тоді будем битися.

Напився Іван безсильної води, а рак Вір напився сильної.

Як ударив рак – Івана Богданця загнав по коліна в землю. Як ударив Іван – загнав рака тільки по кісточки.

– Тепер, – каже, – дай, раче Віре, на оддишку!

Рак

Вір заснув. А Іван Богдинець не спить. Дивиться – лізе до нього рак той, що його перевозив.

– Візьми ті барилка, перекоти на той бік, а його барилка перекоти на свій бік, бо коло тебе – безсила вода. То ти ту питимеш, а він буде пити безсильну.

Тепер у тім місті, де Іван Богданець народився, мати його пригадала собі ті слова, що він казав, як ішов. Сідає на бичка-самоходика, пускає яблучко-покотигорошко й бере в руки цілющої й живущої води. Куди яблучко котиться, туди вона на бичку їде. Прикотилося на те місце, де був він закопаний, і стало.

Одкопує вона і знайшла з нього тільки одну кісточку. Помазала цілющою водою

– зцілився. Помазала живущою водою – ожив і каже:

– Ох, мамо, як я дуже довго спав!

З казки “Іван Царевич і залізний вовк”:

Їдуть лісом, коли лежать гавенята. Став царевич їх збирать, стара гава лежить та й кричить:

– Що хоч візьми, тільки не руш моїх гавенят.

Царевич й говорить:

– Я з тебе нічого не хочу, тільки дістань мені живлющої і цілющої води.

– Добре, дістану, бо я цю воду сама й стережу.

Полетіла гава до малої пташки, звеліла дістать води.

От пташка набрала води і полетіла до Івана-царевича, і оддала йому воду. Царевич сів на коня й поїхав. Їде, аж стоїть хата, а в тій хаті сидить дід.

– Здоров, діду!

– Здоров, Іван-царевич!

– Чи по волі, чи по неволі? – пита дід.

– Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі, – отвічає царевич.

Розказав Йван-царевич дідові, де бував, що видав і куди тепер іде.

У діда тоді якраз баба вмерла і він хотів її вже ховать, а царевич покропив бабу живущою і цілющою водою, вже й ожила.

З казки “Про жар-птицю та вовка”:

Так брати і зробили, як сказали: убили дурня і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з його кров. От він зараз гадюку вбив, а сороці й каже:

– Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.

– В чому ж я тобі принесу? – питає сорока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав їй до одної ноги, другу до другої та й пустив її. На другий день прилітає вона до його в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі – живущою – оживив.

Прислів’я

Не брудни криниці, бо схочеш водиці.

Вода – наша мати.

Зіпсував воду, не буде честі твоєму роду.

Не псуй джерела – онуки проклянуть.






Що таке право навіщо воно в суспільстві.
“Жива” і “мертва” вода в українських народних казках