Плани і питання з відповідями до творчості В. Симоненка
Якою була творча атмосфера в Україні, коли В. Симоненко дебютував як поет? Василь Андрійович Симоненко належить до когорти “шістдесятників”. Поет творив у той період нашої історії, який чомусь називають “відлигою”. Насправді-це початок застою. І виявилося це найповніше саме в духовному житті. До молодих літераторів, серед яких був і Симоненко, застосовували типові методи і “перевиховання”: заборона друкуватися, виступати перед читачами, компромен-тація перед громадськістю, намагання всілякими, аж до найпідліших, способами
Чому О. Гончар назвав В. Симонепка “витязем молодої української поезії” ? О. Гончар небезпідставно назвав В. Симоненка “витязем української поезії”. Інтуїтивний прорив поета в глибини національного сумління був небезпеч ним для комуністичної системи, тож невипадково деякі його твори друкували ся з цензурними правками, або опинилися під забороною. Так із вірша-притч! “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок” було вилучено чотиривірш (катрен) досить промовистого змісту: в ньому розглядалася цинічна політика шовіністам них урядів, спрямована на виродження українства, осуджувалася психологія деморалізованих перекинчиків, здатних зректися батьківського краю.
Коли б міг забуть убоге рідне поле, За шмат тії землі мені б усе дали, До того ж і стерня ніколи ніг не коле Тим, хто взував холуйські постоли.
Так само з вірша “Задивляюсь у твої зіниці”, що мав первісну назву “УкраЬ ні”, було викреслено строфу, позначену чуттям високої національної гідності:
Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і горю. Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю.
Таких прикладів безцеремонного цензурного втручання у Симоненкові тексти – безліч. Правда в його доробку траплялися заримовані штампи про “щ;” ливе життя”, що їх вимагала “політика партії в галузі художньої літератури”. Ало Симоненко не вважав” їх вартими уваги. І якщо вони з’являлися у його збірках, то лише за ініціативою упорядників та за згодою редакторів. Йдучи на вимушений компроміс із радянською владою, В. Симоненко намагався відвести її рс пресивне око від справжньої лірики, якої ця влада боялася. У поезії Симоненка – любов і відданість рідній землі, рідному народові, Виспівані щирим серцем, його поезії живуть, їх читають і люблять мільйони людей.
Схарактеризуйте мотиви першої збірки В. Симоненка “Тиша і грім”. Перша збірка віршів В. Симоненка з’явилася 1962 року у Держвидаві (нині Щ “Дніпро”), вона відразу стала неабиякою літературною подією. Попри щирий природний пафос, вона вразила сучасників тонким естетичним смаком, чистою правдою, романтичним поривом відкривати “духовні острови” в інтелектуальному морі свого народу, до чого поет закликав нових “Колумбів і Магелланів”. Перед ними поставав світ не тільки як “мереживо казкове”, – в ньому гриміли бурі, він розгортався у творчому натхненні, у найвищому ступені самореалізації. Все це контрастувало з поширеними ідиліями “щасливого життя” радянської імітаційної літератури. Водночас на сторінках цієї книжки висвітлювалася нелегка доля простих людей.
На яких цінностях наполягає В. Симоненко у вірші “Лебеді материнства”? У своїй поезії “Лебеді материнства” поет звертається до незнищенних вічний цінностей народного світосприймання, передовсім до символу матері – цен трального в духовному космосі українців, починаючи з трипільської доби. Він відродився в образі Марії Оранти, зображеної в Софійському соборі (м. Київ), Навіть запорозькі козаки, які не дозволяли жінкам з’являтися на території Січі, поклонялися Покрову. В народному уявленні мати завжди ототожнювалася і Батьківщиною. Тому зрада їй вважалася непростимим гріхом, а втрата – катастрофою. Вибір іншої Батьківщини постійно засуджувався, оскільки призводив до самознищення нації. Образи лебедів завжди асоціювалися з вірністю, тому В. Симоненко звертається до них, пов’язуючи їх з материнством та надаючи їм символічного узагальнення. У вірші “Лебеді материнства” В. Симоненко вміло поєднує ніжність і елегійність колискової пісні з духовною висотою людської особистості.
ПЛАНИ. Патріотична лірика В. Симоненка.
І. “Син мужицький, золоте коріння…” (Василя Симоненка випоїла соками рідна земля, дала голос сердечний і ніжний, сповнила його серце почуттями па” тріота і великого поборника рідної культури.)
ІІ. “У твоєму імені живу”. (Батьківщина, синівська вірність і незрадливість – основні мотиви патріотичної лірики поета.)
“Україна – ти для мене диво…”, “Задивляюсь у твої зиниці”, “Світ ясний – мереживо казкове”, “Земле рідна, мозок мій світліє…” (Поезії, у яких виразно звучить мотив синівської відданості народові, його тісного зв’язку з рідною землею. Поет був палким патріотом своєї Батьківщини, відчував з нею кровну єдність і такий братній союз, який ніколи і нікому не порвати.) “Пророцтво 17-року” – гнівна поезія, спрямована проти катів, які стільки горя завдали нашій багатостраждальній землі. (Увесь народ уявляється поетові як “одна суцільна рана”. Але народ пробуджується, встає з колін, все більше проймається усвідомленням національної гідності, яку упродовж століть витлумлювали з нього.) “Де зараз ви, кати мого народу?..” – уславлення рідного народу як носія добра й справедливості. (У поезії звучить глибока переконаність у безсмерті рідного народу, якому на історичних дорогах і роздоріжжях випало зазнати стільки кривд.) Вірш “Монархи” – викриття авторитарної свідомості повелителів світу. (Монархи не можуть існувати без похвальби, без звеличення і вознесіння до рангу мало не святих. Поет майстерно виліплює осоружні постаті ідолів “обслинених, обцілованих”, і протиставляє їм велетнів духу – творців прекрасного на землі.) Поезія “Вихвалять, і славити, й кричати” – категоричне заперечення поклоніння перед “геніями-титанами”. (Народ, людина – ось той стрижень, навколо якого обертається думка поета. “Генії! Безсмертні! На коліна станьте перед смертними людьми!”) “Лебеді материнства” – ніжне слово синівської любові. (Поняття “мати” і “Батьківщина” були для поета нерозривні. Україна – це мати, святиня, вона дала йому крила й снагу. У відданості – синівське щастя, і сила, і честь. “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”.) “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…” – розкриття В. Симоненком свого пройденого творчого шляху. (Вірш алегоричний. Він являє собою поширену метафору: батьківська нива уособлює рідну країну. Поезія звучить як патріотичне волевиявлення українського хлібороба, який готовий в ім’я Батьківщини на будь-яке випробування.) Йому боліли всі кривди. (У поезії В. Симоненка – любов і відданість рідній землі, рідному народові. Він боронить його честь і славу, гнівно осуджує носіїв кривди й зла, відступників і злочинців.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)