Трагедія закоханого серця в ліричній драмі «Зів’яле листя»

З невимовного болю Франкової душі постала збірка «Зів’яле листя». А тому й пісні в ній – «то голосні ридання», «підстрелені пташки», зойки враженого серця. Під тягарем життєвих обставин поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що тікає в нетрі, щоб у своєму барлогу вмирати.

Любовна драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою. Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму

тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла». Іван Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні» – пісні.

«Є в «Зів’ялому листі»,- пише Дмитро Павличко,- речі такої красоти і глибинності, то їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики». Рядки Франкової поезії нас просто чарують:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко.

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак,

моя зірко;

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

Франко створив у збірці «Зів’яле листя» узагальнений і абстрактний образ жінки. Він то підіймає її до неба, то кидає на дно. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга – «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя – «жінка чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями».

А ми бачимо одну: сила майстерності Франкової така, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії.

Збірка «Зів’яле листя» цікава тим, що в ній відображені любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, палка й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі. Його любов до жінки – велична, всеохоплююча, правдива.

Варіант 2.

1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка – лірична драма «Зів’яле листя». Вона розподіляється на три цикли – «жмутки».

Усі вірші трьох «жмутків» об’єднуються однією ідеєю – глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.

Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з’являються перші нотки смутку:

Що щастям, спокоєм здавалось,

Те попелу тепла верства;

Під нею жаги і любові

Не згасла ще іскра жива.

Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:

Не буду гасити!

Най бухає грішний огень!

І серце най рветься, та вільно най ллється

Бурливая хвиля пісень!

Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне…», «За що, красавице, я так тебе люблю…» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:

Не надійся нічого!

Чи ти знаєш,

Що ті слова – найтяжчая провина…

Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія – з відчаєм.

В останньому вірші першого «жмутку» – «Епілог» автор пише:

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

… Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками.

Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії – «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко;

Се розлука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

А в третьому «жмутку» ліричний герой осягає увесь біль нерозділеного почуття. Це найсумніший «жмуток»:

Не можу жить, не можу згинуть, Нести не можу ні покинуть Проклятий сей життя тягар! З’являються перші згадки про самогубство:

Я хтів життю кінець зробить,

Марну лушпину геть розбить…

… Я чую се,- єдиний лік –

Се кулька в лоб.

Герой ще вагається, він чіпляється за залишки любові, але й вони врешті зникають, нещасний закоханий прощається зі своєю помічницею – піснею, в думках – із коханою; з самим життям:

Отсей маленький інструмент,

Холодний та блискучий…

Один кивок… один момент… …

За мить одну

Навіки я спочину.

Хоча збірка «Зів’яле листя» й сповнена трагічних мотивів, поет оприлюднив її не для того, щоб зайвий раз зобразити «рефлексії». У передмові до першого видання І. Франко писав: «Та хто його зна,- думалось мені,- може, се горе таке, як віспа, котру лічиться вщіплюванням віспи?» І закінчує свою передмову цитатою Гете: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом!»

Варіант 3.

Найщиріше, наймогутніше почуття – кохання. Воно було рушійною силою усього, що створено людством. Кожна людина мріє про таке високе, світле, життєдайне почуття, яке б могло змінити її життя на краще.

У світовій літературі, мабуть, не знайдеться письменника, який би не присвятив жодного рядка цьому величному почуттю. Але незавжди кохання буває світлим і приємнім.

Інколи кохана людина не розуміє тебе, робить боляче. Це нещасливе кохання. Когось таке кохання може зломити, примусить зненавидіти себе і людство, когось, навпаки, надихне створити чудові вірші або мистецькі твори, що залишуться з нами в віках. Саме так сталося з І.Я.Франком. Його лірична драма «Зів’яле листя» – то зойк зраненого серця, «ридання голосні», вірші про трагічне непорозуміння між людьми.

Здається, ця збірка писана кров’ю серця: така вона ніжна, прекрасна і в той же час сумна. Збірка складається з трьох частин, трьох жмутків зів’ялого листя. У «першому жмутку» ліричний герой розповідає про своє кохання, відчувається, що його чари заволоділи всіми думками і почуттями героя. Тут ще майже немає тужливих мотивів.

«Другий жмуток» показує ліричного героя в спогадах про кохання. Це надзвичайно емоційні, повні експресії вірші, в яких дуже сильні народні мотиви. Багато поезій цього циклу, як, наприклад, «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся», були покладені на музику і стали народними піснями.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня. Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устоньки – тиха молитва, А твоє слово гостре, як бритва?

запитує ліричний герой, і ми відчуваємо його біль і страждання. У «третьому жмутку « настрої туги і розпачу посилюються. Ліричний герой не знаходить собі місця в житті без кохання. Не може пережити любовної драми. Кохаючи, він загубив не тільки душу, а й саме життя. Зображуючи невідворотне згасання свого героя, його життєву катастрофу, Франко ніби приміряє до себе роль самогубця, яку б він міг грати найточніше, найправдивіше. Бо всі боління людини, що зважилась на такий крок, були і його боліннями. Але лише приміряє, дивлячись на ситуацію з певної відстані, бо ототожнювати автора і ліричного героя не можна. Так само не можна ототожнювати з конкретною людиною той «ідеал ясний – бо далекий» поетової коханої:

Я не тебе люблю, о ні, Люблю я власну мрію, Що там, у серденьку на дні, Відмалечку лелію, – зізнається поет в одному з віршів «другого жмутка». «Зів’яле листя» може бути чудовим зразком інтимної лірики, її естетичним ідеалом. Але разом з тим це і художній образ втрачених надій, нерозділеного кохання:

Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, сумні, Немов криниці дно студене?

«Чи варто було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зів’ялого листя?.. Думалось мені, може, се горе таке, як віспа, котра лічиться вщіплюванням віспи? Може, образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільності?» – так говорив поет про свою найліричнішу, найінтимнішу збірку.

І, як на мене, він мав рацію: поезія такої висоти і чистоти може допомогти зцілитися хворій від нерозділеного кохання душі.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...



Фальшиві цінності.
Трагедія закоханого серця в ліричній драмі «Зів’яле листя»