Пишайся тим, що ти – українець!
Україна моя, для мене ти єдина,
Як рідна мати, що дала життя.
І щастя дні і в лиховісні днини
До тебе повертаю звіддаля.
Вклоняюся рідним вербам і тополям
І припаду до рідної землі.
Що маю я таку щасливу долю,
Великий Боже, дякую тобі.
Рідна моя земле!
Мудра Берегиня, мій барвінковий краю!
Велика земля українська. Високі тополі та смерічки – це наша Україна. Кримські степи, обпалені сонцем, і запорізькі поля в соняшниковому цвіті – це наша земля.
Одного разу народиться в людині святе почуття до рідного краю,
Кожна людина з великою любов’ю згадує те місце, де вона народилась. Це маленька батьківщина кожного з нас. Коли їх скласти разом, вийде велика держава – Україна. Це наша земля з її славною історією і мудрими талановитими людьми. Протягом багатьох років наш народ боровся за свою незалежність і переміг.
Більшовицький монстр довго гуляв по світу, знищував нашу історію, нашу мову, душив національну гордість, козацький дух, бо хотів бачити наш народ глухим, німим, сліпим. І сіяв цей монстр у людських душах зерна жорстокості,
Я питаю у себе, – питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми – українці.
(В. Баранов)
Починати треба зі злагоди із самим собою, в сім’ї, колективі, в народі; по-іншому ставитись до природи й зарубіжних сусідів. Наша планета маленька, та все ж місця на ній вистачає всім. Людина створена робити добро.
Звертаючись до історичного минулого української нації, осмислюючи його духовні цінності, хотілось би бачити в своїх співвітчизниках кращі риси наших предків, які були носіями гуманності, патріотизму, волелюбності. Ознаки моральності і культурності людини виявляються у її ставленні до батьків, до минулого, в повазі до своєї нації…
Я вірю в силу розуму нашого народу, який повинен сам вирішувати свої національні проблеми, а не чекати допомоги іззовні. Доля України в наших руках. Виховання національної свідомості неразривно пов’язане з розквітом добробуту народу.
Рідна мова… То чистилище душі нашої, криниця невичерпної краси, що не дала обірватися струнам національним. Це мова землі й вітру, сонця й зір, росинки і травинки. А бере вона силу із людського духу, із любові до землі, до нашої пам’яті.
Життя в Україні – не тільки велика честь, а й велика відповідальність. Адже ми – продовжувачі прекрасних і величних традицій наших дідів і творці майбутнього України.
І я кажу в обличчя всім недругам моєї Батьківщини: “Я пишаюся тим, що я – українець”…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)