Пісенна творчість А. Малишка
Світанок. Жнива. Разом із сонцем підіймаються люди. Рано на селі починається праця, та не просто так починається, а з піснею. Бо, співаючи, легше працювати, це відомо всім. Та ось скінчилася робота. Відпочивають – і знову з піснею. Десь там, серед берізок, голосно співають дівчата, із-за велетнів-дубів могутнім басом їм вторять парубки. Ллється пісня, причому так, що ноги й руки наче самі так і стрибають, просяться в танок. Та це десь в одному кутку, а в іншому можна почути, як мати, годуючи дитину, з ніжністю співає колискову.
З піснею проводжають
Кажуть, що складає пісні сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. Один з них – Андрій Малишко.
Село Обухів на Київщині. Круті узгір’я в п’янкому запаху чебрецю та полину. Явори над шляхом. До вибалків збігають смужки жита. Ось у такій чудовій місцевості в родині хлібороба Самійла Малишка і побачив світ майбутній поет. Вечорами в хаті бриніла то весела, то сумовита неньчина пісня. Від матері перейняв поет
Велика літературна спадщина залишилася нащадкам від славнозвісного митця, та пісні займають у ній чільне місце. З багатьма композиторами працював поет. Вірші Малишка поклали на музику Л. Ревуцький, С. Козак, А. Штогаренко та інші. Окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, вірші “Рідна мати моя” (“Пісня про рушник”), “Ранки солов’їні”, “Стежина”, “Білі каштани”, “Ми підем, де трави похилі” набули великої популярності, стали народними піснями, їх дуже багато, але про деякі з його пісень я спробую розповісти.
У пісні “Ранки солов’їні” йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються й солов’їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і подніпровські далі, якими колись милувалися разом. Усе знайоме до болю. Смуток на душі ліричного героя. Розійшлися життєві дороги закоханих, але надія на зустріч живе, тому й бадьорить серце приспів:
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є,
Молодість мила,
Ти серце моє!
Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишко присвятив рядки багатьох віршів, поем. Образ матері набуває узагальнюючого значення в “Пісні про рушник” (1959). З глибинних джерел черпає поет барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу. У погляді її – тривога й сум, надія на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Любовно вимальовується портрет матері за допомогою простих, але виразних епітетів:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Вишитий рушник відомий і шанований в народі здавна. Дівчина дарувала милому на дорогу хустину, мати – рушник. Рушниками заведено оздоблювати світлиці, дівчина подавала рушники на сватанні, ставала на рушник з нареченим під час весілля. З образом рушника в ліричного героя пісні зв’язані найсвітліші спомини про рідну матір, про дитинство й рідні краї. “Пісня про рушник” сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку.
Поезія О. С. Малишка “Чому, сказати й сам не знаю…” живе в народі також як пісня під назвою “Стежина”. Безперечно, це – перлина української поезії.
…Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, та розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова, бажали діяти, діяти до останнього подиху, його серце сприймало життя в усій його повноті. “Стежина” створена 8 лютого 1970 року – за вісім днів до смерті поета. Це – лебедина пісня.
Стежина життя… Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?.. Єдина… Найдорожча… На глибокі роздуми спонукає нас цей так просто й майстерно скомпонований вірш. Людське життя, як і ота стежина, безперервне…
І в кожного вона своя –
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Ми торкнулися лише невеличкої частки неперевершеного народного скарбу – пісні. Познайомилися з творчістю поета, який усе своє життя беріг вогник народних джерел непотьмареним. Його виростила, вигодувала щедра українська земля, вона накувала його життєвою енергією, була музою його пісенної творчості. А що ж це таке – пісня? Думаю, що це духовний стан людини: несамовитість і стриманість, веселість і тяжкий сум, радість кохання та біль розлуки, задоволення працею та заклик до боротьби з ворогами. А ще це, за влучним висловом О. Довженка, “геніальна біографія українського народу”. Саме так, у пісні відбито нашу історію. Хіба можна уявити собі українця без пісні? Ні, звичайно ж! Як і без соловейка – цього природного співуна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)