Петербург Ф. М. Достоєвського (за романом “Злочин і кара”)
Петербург… Місто, до якого у своїх творах зверталися багато письменники – від М. В. Ломоносова до поетів наших днів. “Дух неволі”, зазначений у Петербурзі ще О. С. Пушкіним, наклав відбиток на розчарованих життям, передчасно втомлених героїв М. В. Гоголя, О. О. Блока, А. Бєлого, Ф. М. Достоєвського. Достоєвський створює свій Петербург, близький за настроєм Петербургу Гоголя і Некрасова. Царствений град Петра, втілення сили і влади, відкривається мрійнику з “Білих ночей”; Розкол-ників ж ближче інша столиця – здавлене простір примикають
Для Ф. М. Достоєвського Петербург – мертве місто, насильство над природою. Мідний вершник посеред болота. У ньому химерним чином сплелися елементи європейської і російської цивілізацій. Він сповнений парадоксів і фантастики. Петербург Достоєвського – середовище, в якому уживаються численні верстви суспільства: лихварі, бідняки, студенти, інтелігенція, багачі і аристократи. Для кожного з них місто бачиться по-різному: комусь святково і весело, кому-то сіро і безвихідно.
Родіон Раскольников живе в комірчині, “яка була схожа більше на шафу, ніж на квартиру”. І, лежачи в ній годинами, він поступово приходить до думки про вбивство. Повторювані деталі: “сморід”, “задуха” – як би нагнітають обстановку напередодні страшної трагедії. Особливу увагу приділяє Ф. М. Достоєвський не просто опису убогих інтер’єрів мебльованих кімнат, але також звертає нашу увагу на символічні кольори. Так жовтий колір – символ хвороби, убогості, убогості життя. Жовті шпалери і меблі жовтого кольору в кімнаті баби-процентщіци, жовтим від постійного пияцтва стала особа Мармеладова, жовта, “схожа на шафу або на скриню” комірчина Раскольникова, будинки пофарбовані у жовто-сірий колір, Соня Мармеладова пішла “по жовтому квитком”, жінка-самогубець з жовтим, випитого особою, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, “меблі жовтого відполірованого дерева” в кабінеті Порфирія Петровича, перстень з жовтим каменем на руці Лужина. Більше того, жовтий колір – це колір божевілля. Саме божевілля – той єдиний вибір, який залишає Петербург “маленьким людям”.
Людина в Петербурзі самотній. Як говорить Миколка, в ньому є все, окрім батька і матері. Не випадково найважливішим словом в описі міста та стану героїв стає слово “душно”. У Петербурзі немає спокою душі людини.
Лише раз, як у тумані, виникає Петербург перед Раскольніковим: “незрозуміло холодом віяло на нього від цієї прекрасної панорами, духом німим і глухим сповнена була для нього ця пишна картина…” Тут Петербург виступає вже як самостійний персонаж, винуватець розігруються драм, ворожа людям сила. Чудова панорама Ісаакіївського собору і Зимового палацу було нема для героя, як нема вона й для живе поблизу бідноти, тому що всі її свідомість заповнено страхом перед майбутнім. Місто це – місто “маленької людини” Мармеладова, титулярного радника, якого ми зустрічаємо вже “з набряклими від постійного пияцтва жовтим, навіть зеленкуватим обличчям і з припухлими повіками”. У пияцтві він намагається втопити реальність життя, хоча сам чітко усвідомлює згубність цього заняття. Трагедія Мармеладова – трагедія і оточуючих його людей.
“Маленькі люди” описувалися і М. В. Гоголем. У Петербурзі Гоголя є ті ж “сірі, жовті і брудно-зелені будинку” з їх похмурістю. Але опис Достоєвського не так безвихідно: у цьому похмурому місті промайне хоч “один промінь світла”. У душі героя і письменника мрія про місто прекрасному, створеному для щастя людей. Про це думає Раскольников, йдучи на вбивство: “.. . Він навіть дуже було зайнявся мислію про пристрій високих фонтанів і про те, як би вони добре освіжає повітря на всіх майданах “. Так входить в роман тема міста і людини.
Достоєвський – письменник-гуманіст, він протестує проти існування згубного зла. Людина та її душа, яка вміє радіти тому, що на мить “вулиця раптом блисне”, фантастика, контрасти – ось Петербург Достоєвського. Образ Петербурга в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” символічний. Він є, з одного боку, соціальним тлом, на якому розгортаються події роману, з іншого – є сам дійовою особою, співучасником страшного вчинку Раскольникова, а також і його каяття, повернення в світ людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)