Першовитоки творчості Гр. Тютюнника
Григір Тютюнник – славетний український новеліст XX століття, який зум’ заглянути глибоко в душу людини, розкрити її в найтонших психологічних нюан сах, повнокровно відтворити характери своїх сучасників. Попри задушливу атмос феру часу, зберіг творчу індивідуальність, був чесним перед собою і своїм народом. Це “суворий реаліст”, “живописець правди”, як називав його Олесь Гончар. Уся творчість Григора Тютюнника опирається на вічні, справжні цінності, які наповнюють пронизливим світлом найтемніші закутки людських душ, заблуклих,
Особливості світобачення та життєва позиція завжди є першовитоками творчості кожного справжнього митця. Григір Тютюнник мав нелегку долю. У той час, коли закладалися основи його світобачення, а саме в дитинстві, він пережив чимало психологічних стресів. Насамперед це втрата батька, що позбавила його психіку своєчасного впливу сильного, чоловічого начала. Відчував себе майже сиротою, бо молода мама влаштовувала своє власне життя. Це теж ятрило його юну душу. Отже, вразлива, ніжна від природи душа хлопця стала ще чутливішою, уже змалку
В його світобаченні домінував почуттєвий максималізм. Душа не одержувала у відповідь того, чого прагла. Вона також не могла вмістити всього, що мала. Його новели, отже, ставали результатом самовираження, звільнення себе від непідсильного тягаря – відчуття власної відчуженості, самотності. За своїми героями Григір Тютюнник ховав себе, своє страждання на цій землі. У цьому визначальна особливість його творчості. Ще молодим він зробив для себе висновок: “Життя у творчій свідомості письменника начебто роздвоюється: одна площина – існуюче, друга – бажане. Це єдине джерело творчої енергії”. Дійсність і мрія одночасно співіснували в ньому; перша змушувала думати, страждати, друга постійно вабила, кликала за собою. Його твори або втілювали, або доповнювали його, бо письменнику підсвідомо дуже хотілося вилити в них і свою мрію – мрію про душевну рівновагу, недосяжну в цьому світі гармонію.
Улюблений жанр Григора Тютюнника – оповідання. У короткій новелі він умів повно, об’ємно розкрити внутрішній світ героя. Писав він і повісті, цікаві за змістом і багатопроблемні. Письменник бачив і сміливо викривав такі ганебні явища, як бездуховність, споживацтво, конформізм, міщанство. Головним героєм його творів залишався трудівник, самовідданий у праці, доброзичливий і безкорисливий. Тематичне коло його творів нешироке. Найглибшим болем Григора Тютюнника було село. З нього він вийшов сам у небезпечні мандри по інших, чужих світах. Але там залишилося коріння власного роду, там жила його мама, туди просто було в будь-який момент повернутися по цілющі соки народної мудрості, припасти до несхитної випробуваної віками моралі як до рятівного джерела.
Українське село за часів Григора Тютюнника було зачеплене корозією загальної суспільної деградації та лежало мовби на перехресті багатьох доріг. Там люди ще пам’ятали традиції предків, часом “їх навіть дотримувалися, село практично лишалося єдиним носієм української мови. Воно і постало в його творах непричепурене, реальне, оживлене, за що Олесь Гончар назвав письменника “живописцем правди”. Постало перед читачем у розмаїтті людських доль, характерів. Григір Тютюнник зумів через душу людини передати дух того непростого часу, торкнутися болючих суспільних проблем. Однак робив це дуже тонко, майстерно, без активного авторського втручання, накидання власних висновків і оцінок. Митець любить людину, про яку пише, незважаючи на те, яка вона, Страждає разом з нею, переймається її почуттями, проблемами, часом сумує, спостерігаючи її малість, нікчемність, незахищеність перед великим всесвітом, із “якоюсь безсилою журбою”.
У своєму щоденнику він писав: “Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені”. Тому не дивно, що твори Григора Тютюнника виходять далеко за межі одного факту, однієї конкретної історії життя якоїсь людини. Вони сягають загальнолюдських, вічних мотивів і проблем, що хвилюють митців споконвіку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)