Перший роман Жорж Санд “Роз і Бланш”
Аврора Дюдеван написала у співробітництві з Жюлем Сандо, другорядним письменником, і він мав успіх у читачів. Наступний роман “Індіана” (1832), підписаний псевдонімом Жорж Санд, вже повністю належить її перу; він мав гучний успіх, на нього відгукнулися провідні критики й деякі відомі письменники. Далі один за одним виходять її романи “Валентина” (1832), “Лелія” (1833), “Жак” (1834) та інші, які складають перший етап творчості Жорж Санд, що завершується в середині 30-х років.
Всі ці романи написані в загальному руслі романтичної літератури,
Найпримітніша й найістотніша риса цих романів у тому, що їх провідною темою є залежне й принижене становище жінки в тогочасному суспільстві й протест проти цього становища. Головні герої перших романів Жорж Санд
Молода жінка Індіана, наділена палкими почуттями й багатим внутрішнім світом, перебуває в шлюбі з полковником Дельмаром, цілком прозаїчною людиною, і страждає від нерозуміння й морального гніту. “Вона не любила свого чоловіка, – пояснює автор, – тому що її примушували його любити, і її свідома боротьба проти будь-якого морального примусу стає її другою природою, принципом поведінки, законом щастя…” Кохання до світського молодика Реймона де Рамьєра стає для неї просвітком у житті й обіцянкою щастя, але її коханий виявляється людиною марнославною та егоїстичною, він відмовляється від Індіани, коли та покинула чоловіка й приїхала в Париж. Порятунок приходить до Індіани з її кузеном Ральфом, людиною теж несхожою на їхнє середовище, котрий, як виявляється, кохав її давно і самовіддано. Завершується твір романтично-руссоїстською ідилією: порвавши з цивілізованим суспільством, Індіана і Ральф живуть самотньо і щасливо на лоні природи, в лісах острова Бурбон.
Очевидна, подібна розв’язка і самій Жорж Санд видалася надто умовною, і в її наступних романах першого періоду ідеальні герої не знаходять іншого виходу із конфлікту з середовищем і суспільством, як самогубство. По-кінчує з собою Валентина із однойменного роману, яка покохала селянина Бенедікта, йде з життя Жак, – щоб розв’язати руки дружині, яка покохала іншого і в якій він розчарувався, до самогубства вдається Лелія, пересвідчившись, що її пошуки свободи несуть нещастя іншим.
Серед творів першого періоду виділяється роман “Лелія”, про який Жорж Санд сказала, що “вклала в нього саму себе більше, ніж в будь-яку книгу”. Це її найбільш бентежний і бунтарський, найбільш масштабний за задумом та індивідуально-ліричний за стилем роман (принаймні, в першій його редакції, бо в 1842 р. він був перероблений, що, слід сказати, не пішло йому на користь). Письменниця зізнавалася: “Книга була написана під тягарем майже смертельного страждання, чисто духовного, філософського й релігійного, що викликало смуток, незрозумілий тим, хто живе, не задумуючись про причини й мету життя”. Це “метафізичне страждання”, споріднене з тим, що страждали герої Байрона й “байронічної школи”, до якої роман “Лелія” дуже близький, з тією різницею, що носієм названого страждання виступає в ньому героїня, жінка, чого не було у Байрона та його послідовників.
Образу Лелії притаманні риси демонічності й титаніз-му, характерні для героїв цієї течії, вона теж перебуває в повному розладі з сучасністю та сучасниками й від того трагічно самотня. На сучасність і сучасників вона дивиться з трагічним відчаєм: “Як можу я любити це сліпе, безглузде й зле покоління? – вигукує вона. – На що я можу сподіватися серед людей без совісті, без віри, без духовного розвитку, без серця?” Вона проклинає егоїзм, вважаючи його головною вадою та злом своєї доби, і прагне до досконалості, але це її прагнення виявляється руйнівним для тих, хто її оточує.
Змістові твору, що виражає страждання духу й “роз-терзаність душі”, відповідає його форма, позбавлена упорядкованості, така ж імпульсивна й “розтерзана”. За словами автора, вона “писала “Лелію”, не думаючи про послідовність розповіді, без плану, як доведеться, в основному для самої себе”. у романі все підпорядковано свавільній уяві автора: поява й зникнення персонажів, чергування епізодів і пейзажів, монологів і мізансцен. Щодо героїв роману, то вони, ,як слушно спостеріг Б. Реїзов, “не були задумані як живі люди. Цё тужно жестикулюючі абстракції, які йдуть назустріч своїй долі без надії її уникнути і без спроб її виправити”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)