XX століття дало літературі багато нових тем, відкрило нові проблеми, зокрема проблеми збереження природи, проблеми екології, що виникли як наслідки намагання людини підкорити природу. Ще у 1885 році Ольга Кобилянська в своїй новелі “Битва” підняла голос на захист природи, виступила проти бездумного, хижацького втручання людини в природу. З того часу нічого не змінилося: людина прагне підкорити собі природу, підкоряє, природа іноді мститься за хижацьке ставлення до неї, людина на деякий час відступає, і невдовзі починає знову. На жаль, людство
не вчиться на своїх помилках, не любить думати про наслідки своїх вчинків, якщо відчуває, що вони не будуть гарними. Тому дуже часто в нашому житті відбуваються катастрофи, спричинені самими ж людьми.
Майже двадцять років тому в Україні сталася страшна трагедія, що вразила увесь білий світ, усю планету. Мабуть, в історії людства ще не було трагедії, рівній Чорнобильській, трагедії, що не була війною, трагедії, що не була скоєна навмисно проти людства. Це була трагедія, що відбулася в мирний час у чарівному поліському краї, де тихоплинна Прип’ять і зачарована Десна несуть свої води до могутнього Дніпра. Трагедія,
спричинена прагненням людини покращити собі життя, але прагненням непродуманим. Це була трагедія, викликана генієм науки, що винайшов “мирний атом”, який мав бути корисним людині. Та хіба не знав винахідник усієї його сили?! Хіба не знав, що ця страшна сила може обернутися проти людства?! І ось у квітні 1986 року, коли природа просипається і розцвітає, цей “мирний атом” вибухнув і розніс смертоносну радіоактивну хмару на півсвіту…Скільки всього було сказано і написано! А скільки ще буде! Та сьогодні вже почало забуватися те відчуття страху від накоєного, той страх перед наслідками аварії. Забулося… Продовжують працювати станції, що знаходяться в аварійному стані. І будуть працювати, доки нове лихо не потрясе холодний мозок тих, хто НР”° відповідальність за це. А як би не завадило їм пригадати! Як би не завадило прочитати те, що було написано після аварії, зокрема “Чорнобильську мадонну” Івана Драча, яку по праву можна назвати пересторогою людству. Я впевнена, що кожного зачепить за живе згадка про те, що аварія на Чорнобильській АЕС – це трагедія кожного: “Вона йде вже, прямує до тебе, одчинила вже двері – й тобі нахиляє це атомне небо…”. Вся Україна дише пилюкою “з чорнобильськими радіонуклідами”! Хіба можна говорити про здорових людей, якщо вони дихають забрудненим повітрям, п’ють забруднену воду! Хіба можна мріяти про здорових дітей? А скільки людей втратили можливість бути батьками, а скільки дітей не народилося!
Іван Драч у художній формі гнівно засудив винуватців трагедії на ЧАЕС; страшними картинами, відтвореними в поемі як результат вибуху, поет застерігає людство від подібних катастроф, встає на захист природи і людини, відстоює право людини жити і бути щасливою, закликає людство подумати про своє майбутнє, про свою планету, яка вже є “хворим дитям”.
