Пересторога Альбера Камю роман-хроніка “Чума”
“Чума” – роман філософський. Зрозуміло, що на першому плані стоїть філософська проблематика, філософське узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського існування. Саме так осмислюється чума головними героями твору, інтелектуалами Ріє і Тарру. Що ж таке чума? По-перше, це конкретна хвороба.
По-друге, це символ біди, яка характеризується певною історичною датою – 194…роком (“…в світі чуму зустрічаємо так же часто, як і війну…без сумнівів, війна є надто безглуздою, але це не заважає їй розв’язуватись знову
По-третє, в контексті роману чума – універсальна метафора зла у всій
Стан “зачумленості” – стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а його подолання потребує постійної мобілізації волі, духовних та моральних сил особистості. Бути “зачумленим”, за Камю, – це не тільки здійснювати насилля, але і не повставати проти нього, це не тільки готовність убивати, а і примирення з тим, що вбивають. Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не вдасться перемогти зло у всьому світі. Ось чому лікар Ріє переконаний в тому, що “чума – це безкінечна поразка”. Автор шукає в людині ті сили, які здатні підняти її на боротьбу проти зла, і знаходить їх насамперед в моральній природі самої людини.
Камю в щоденнику говорить про бажання перетворення безпосередньо поміченого навколо себе в “міфічне”. “До цього часу я не буу романістом у звичному розумінні цього слова. Скоріш за все, я був художником, який створює міфи у відповідності до своїх пристрастей і своїх тривог. Ось чому істоти, котрі викликають моє поклоніння і в самому житті, – це завжди ті, хто наділений силою і винятковістю, що саме по собі притаманне істотам міфічним”. У романі міфотворчі схильності Камю виявились з найбільшою очевидністю, так як їхнє призначення було визначено з абсолютною точністю. Чума показала моральне обличчя кожного.
Увесь хід подій роману стверджує: людина безсила в цьому світі, світ не підкоряється волі людини, уявлення про організованість світу – ілюзія. Світ – це хаос, що живе за своїми законами, точніше беззаконням. У романі він асоціюється з образом чуми, яка з’являється і зникає незалежно від волі людини. Важливим у цьому відношенні є песимістичий фінал твору: чума може повернутися будь-коли.
Розповідь у романі побудована у формі своєрідної хроніки, яка ведеться від особи оповідача й досить детально та послідовно фіксує всі етапи розвитку епідемії і протистояння їй з боку мешканців міста. Події подаються в їхній часовій послідовності, при цьому навіть поділ частин твору відповідає природній послідовності часових відтинків. А саме: всі події, які складають основну канву роману, розгортаються упродовж одного року. П’ять частин роману майже точно розділені за порами року і послідовно фіксують всі етапи наростання, загострення та спаду чумної епідемії. Саме жанр хроніки забезпечив правдивість викладених фактів, дозволяє авторові висловлювати свої почуття тільки в тій мірі, яка не заважає побачити все, що відбувається, та запрошує думати і розуміти. Саме завдяки відмінностям хроніки та роману автор зміг взяти на себе обов’язки літописця.
Пряма розповідь про пережите перетворюється в алегоричну притчу.
Притча – це повчальний алегоричний твір, в якому фабула підкоряється моральній задуманій ідеї.
Під час прочитання роману “Чума” у кожного з нас з’являється відчуття, наче ролі кожного наперед визначені, кожному з учасників “доручено” донести до читачів свою певну частину ідеї. Одночасно кожен із героїв хроніки так чи інакше охоплений бажанням підібрати морально-філософський ключ до подій, внести розрізнені факти в чітке світорозуміння, остаточно осмислити кожен свій крок, навіть випадковий.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)