Осмислення чорнобильської трагедії в поемі “Чорнобильська Мадонна”
Сумнішає з кожним роком наша земля: гинуть від загазованого повітря дерева, засихають річки та моря, вмирають цілі види тварин. Людина повірила в те. що вона – цар природи і ніби намагається усіх у цьому переконати. Але якими методами? Чи не тими, що знищують усе живе? Усі поспішають жити, жити тільки для себе, зовсім не замислюючись над тим. що вони залишають після себе для нащадків. Адже прийде той час, коли знесилені нащадки запитають: “Що ти наробила, людина?” Та й чи людиною буде наш наступник, бо, може, і якимсь мутантом з трьома головами?
По землі йде Мадонна. Заходить вона до кожного міста, до кожної оселі, заглядає у серце до кожного. Хто вона? Мати, що шукає свою дитину? А може, всесвітня Мати, що шукає правди та розумну людину, яка нарешті зупинить безглузде самогубство людства? А може, це сама смерть, яка вбирає данину за людську самовпевненість та нехлюйство, за байдужість та нетерплячість один до одного? Важко знайти відповідь. Але треба знайти, причому якомога скоріше, інакше загине планета з чудовим “ім’ям” Земля, а разом з нею загине і людство. Поет
Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть? Так, я вже знаю хто – Чорнобильська Мадонна!
Тебе вкрутила в чорну круговерть Чи вилонила з молодого лона? Кожен сам для себе повинен вирішити, чи піддасться він Змієві-Спокуснику, який “шкірку зрізує по спіралі” і “вилущує нутрощі із насінням”, чи, може, все ж таки зрозуміє, про що попереджає нас Чорнобильська Мадонна. А попереджає вона бути не Піла-. том, який “од радіації… вмиває руки”, а бути, перш за все, людьми, здатними усвідомити, яку загрозу несе наше намагання підкорити собі природу, зробити з неї лише скарбницю для наших потреб. Може статися, що вона перетвориться зі скарбниці в звичайнісіньке кладовище або в країну суцільних мутантів. Попереджає Іван Драч: За безлад у безмір, за кар’єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям – життям молодим. Чорнобильська трагедія принесла багато горя. Ще й зараз чутно її відголоски, ще й зараз сотні, а може, й тисячі людей страждають від страшної, невиліковної хвороби. Проте, можливо, що вже і не страждають… Хто ж винен у цій трагедії? На лаві підсудних їх сиділо шестеро – їх, винних у тому, що сталося. Але, здається, їх було набагато більше. Можливо, та й напевне, кожен з нас повинен був сказати своє слово щодо використання атомних станцій, адже це радіація, шкідлива для усього живого. Може, це і якийсь керівник або науковець, поет чи архітектор; може, це я чи ти:
Чому їх шість? А де ж це сьомий – Ти? Чому ти не сидиш на лаві – Перший? Ні! Ти зориш на нас із висоти.
Науки длань над нами розпростерши. Винних знайдено чи не знайдено – зараз неможливо розібратися. Ясно тільки одне: ще кілька десятків років, а може, ще й менше, і наша планета загине. А ми ніби намагаємося самі все зробити для цього: хімічні викиди у моря та в повітря, що призводить до утворення озонових дір та знищення чистої води, радіація та бруд, невиліковні хвороби, у тому числі СНІД. Тому і йде Чорнобильська Мадонна по землі, як останнє попередження:
Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!..
Час людству опам’ятатися, прозріти, час взятися до розуму. Адже кожен з нас хоче жити, хоче дихати чистим повітрям, хоче пити чисту воду та їсти не нітрати, а екологічно чисті продукти. А ще – хочеться залишити нащадкам у спадок зелену планету Земля, зелену не тільки на малюнках, а насправді…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)