Образи сотника Забрьохи та писаря Пістряка (За повістю Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”)

“Конотопська відьма” – один з перших прикладів українського “магічного реалізму”, твір, де тісно переплетені фантастика і реалістичні картини. Це зла сатира на представників козацької старшини кінця XVIII століття, які зазнали повного морального та розумового виродження.

Сотник Микита Забрьоха та писар Пістряк схожі один на одного, а крім того, вони не можуть обійтись один без одного.

Забрьоха свій чин сотника не заслужив, а одержав у спадок. Портрет цього чоловіка дуже колоритний. Сотник лю­бить випити, він дурний, а до

того ж, зневажає людей і проявляє справжнє самодурство. Ця людина має необмежену вла­ду над конотопською сотнею й місцевим населенням. Сотник дуже грубий. Читати він не вміє. Писар Пістряк допо­магає Забрьосі як може. Проте писар мало чим відрізняєть­ся від свого начальника. Наприклад, виникла потреба пере­рахувати козаків. Обидва “діячі” доклали чимало зусиль: на хворостині зробили сто карбів за числом козаків і з її допомогою намагалися вести облік. А коли хворостина зла­малась, одного козака не дорахувались: злам пройшов саме по одному з карбів. Подібні епізоди дуже смішні, але й сумні водночас. Дуркуватий
сотник керує кількома десятками людей. А якщо війна й треба буде рушати в похід? Тоді на­вряд чи допоможе хворостина.

Писар Пістряк фактично виконує обов’язки сотника, який йому підкоряється. Писар набагато хитріший, ніж брутальний Забрьоха. Пістряк – типовий пройдисвіт. Наприклад, сотня одержує наказ іти до Чернігова. Писар, бажаючи, щоб Забрьоху розжалували із сотників, підмовляє не виконувати наказ. Натомість козаки займаються боротьбою з нечистою силою – відьмами. Кількох ні в чому не повинних жінок утопили, здається, лише за те, що вони не давали хабарів і не звертали на пана Пістряка своєї жіночої уваги. Наприкінці твору здоровий глузд пе­ремагає: Забрьоху таки усунули з посади сотника.

Квітка-Основ’яненко з насолодою глузує над обмеженими “керівниками”: здається, кожен їхній рух виглядає в очах автора смішно. Квітка-Основ’яненко писав: “Найпряміше, найблагородніше моє прагнення – показати, від чого у нас зло”. “У нас” – мається на увазі “в Україні”. На жаль, із сотників усе тільки починається: над дурним Забрьохою є не дуже розумний полковник, над полковником – ще вищий чин, розумний, та не дуже й так далі. А вище од усіх сидить “білий цар”, якому до України просто байдуже. Ця схема існувала принаймні три сто­ліття. Цікаво, звідки тоді все те зло, про яке писав Квітка-Основ’яненко? Від недолугого Забрьохи чи від “білого царя”?

Авторові повісті “Конотопська відьма” вдалося нама­лювати яскраву й колоритну картину майже з натури. Цей твір допомагав українцям не втратити себе на просторах Російської імперії. Сатира Квітки-Основ’яненка показала читачеві, що доля українців цікавить літераторів: адже поки погане викликає сміх, воно ще не перемогло остаточно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Образи сотника Забрьохи та писаря Пістряка (За повістю Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”)