Образ народного співця у творчості Т. Шевченка
Поезії Тараса Григоровича Шевченка відомі всьому світові, тому що з них постає уся скривджена, понівечена Україна. Сам автор виступає як співець, як виразник волі українського народу, недарма він став усіма визнаним українським Кобзарем. А поряд ідуть у поезіях й старі кобзарі, які своїми піснями підтримували у тяжкі часи людей, намагалися повернути їм віру у краще життя.
Сходить Зі сторінок і старий Перебендя, що “усюди вештається та на кобзі грає”, і кобзар із “Тарасової ночі”, що “виспівує – аж лихо сміється”, і кобзар
Перебендя навіть розмовляє з козацькою могилою, бо там залишилося його життя, його пам’ять.
І сам Т. Шевченко Залишився в пам’яті народній Великим Кобзарем, поезії якого ще й досі хвилюють українців. Наслідуючи кобзарів, він “співає” про рідну Україну, про козацькі походи, про горе, що оселилося на Батьківщині; розповідає про свої мрії. А всі його мрії пов’язані з нею, з рідною Вітчизною. У вірші “Мені однаково…” поет заявляє:
…не однаково мені, Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…
Ще багато-багато років звучатиме невмируще слово великого українського Кобзаря. – Мені здається, що Кобзар – це голос народу, це душа народу, це пам’ять народу. Це історія українського народу. А голосу не можна позбавити, душу не можна розтоптати, пам’ять не можна знищити, історію неможливо закреслити. І житиме, на мою думку, завжди згадка про усіх кобзарів, і про найвідомішого з них – Шевченка – житиме, щоб пробуджувати в серцях людей безмежну любов до рідної України!