Образ ідеального середньовічного лицаря у творі Бертрана де Борна “Сирвента”
За часів Середньовіччя в Європі велося безліч воєн як між країнами, так і між окремими землевласниками в межах однієї держави. Поети славили битви, оспівували лицарів, які не знали не тільки страху, а й докорів сумління. Одним із таких поетів був Бертран де Борн, який звеличував войовничість лицарства і підбурював до війни.
Твір “Сирвента” Бертрана де Борна розпочинається чудовим описом травневого світлого дня. Поет зізнається, що любить “.. ніжні квіти весняні”, “пташині радісні пісні”, тішиться “…красою // Рясних
Бертран де Борн із захватом пише про озброєний загін, шо погнав беззбройну юрбу, про військо, яке мчить серед грав за отарами, про обложений з усіх боків замок.
І ось починається битва. Поет захоплюється мужністю лицаря, який “…першим кинувшись у бій, // Летить безстрашно на коні, // Запалює загін весь свій // Відвагою п’янкою”. Лицар не боїться смерті, хизується своєю відвагою – а поет милується ним і складає на його честь
Бертран де Борн опоетизовує битву і лицарів, яких у страшній січі турбує лише одне – “щоб якнайбільш стинать голів”.
В останній строфі поет говорить про себе. Він не дорожить своїм життям, не любить пити й спати. Єдине, що його тішить, – це звуки битв, іржання коней, що несуть лицарів у бій. Його п’янить “блиск мечів” і те, “Як вороги із-за скарбів // Воюють між собою”. Тут не йдеться про захист рідної землі. ІМета битви – заволодіти скарбами. Йому “Приємно бачить між мерців // Шмати подертих прапорів”. Автор закликає баронів жити війною, аніж “закладом селищ і ланів”. Зухвалий лицар не соромиться називати короля Генріха 11 Плантагенета прізвиськом “Так-і-ні” і підбурює його на нові походи.
Така войовничість була втіленням ідеалів лицарства, яке сміливо йшло в походи проти ворогів, але не соромилося жити за рахунок грабунків мирних жителів своєї ж країни, оспівувало Чарівну Даму серця і руйнувало чужі життя.
Лицарі-трубадури не тільки писали вірші, а й складали музику до них. Ці войовничі пісні виконували жонглери, слуги трубадурів. Яку б пісню не співав жонглер, його, за тодішніми звичаями, не можна було не те що вбити, а навіть і зачепити. Лицарі часто користувалися тим, що особа співця була недоторканною, писали зухвалі пісні і відсилали слугу в табір ворогів. Така пісня сіяла ворожнечу між підданими васала, адже автор пісні не соромився у звинуваченнях, включав у пісні різні чутки, робив висновки щодо того, як могутній супротивник ставиться до своїх васалів. Часто у сирвентах чулися заклики не коритися навіть королю. Іноді жонглери переходили межу, і їх не рятувала недоторканність.
Паціоль – слуга Бертрана де Борна, співав сирвенти свого хазяїна лицарям, яких той хотів посварити, королю, якого трубадур звинувачував у нерішучості. Та, разом із тим, Бертран де Борн користувався прихильністю можновладців, любов’ю жінок, які захоплювалися мужністю і войовничістю лицаря.
Ім’я Бертрана де Борна не забулось, адже він уособлював образ справжнього лицаря, який нікого не боїться, сміливо кидає виклик не тільки можновладцям, а й самій смерті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)