Мова “Слова про похід Ігоря”
Поема “Слово про похід Ігоря”, будучи найвищим художнім досягненням староруської літератури, одночасно являє собою найвизначнішу пам’ятку давньоруської літературної мови. Причому воно є свідченням самобутності цієї мови, що витворилася на народній східнослов’янській основі.
“Слово” насичене специфічними словесно-образними засобами, тропами як метафоричного, так і метонімічного походження. Та незважаючи на це, воно не справляє враження образної перенасиченості, не втрачає простоти.
Найпоширеніший художній
Так, епітет великий часто – виступає як постійний до назви річки Дон: “Галки стадами біжать до Дону великого”. Проте в інших випадках цей епітет використовується для характеристики величі найвизначніших руських князів: “…давній великий Ярославе”; “Тоді великий Святослав ізронив злато слово”.
Епітет злат не тільки сприяє відтворенню обстановки багатого княжого побуту, а й надає авторському стилеві піднесеного урочистого звучання.
Порівняння у “Слові про похід Ігоря” менш численні, ніж інші мовно-художні засоби. Більшість з них безпосередньо змикаються з метафорою, майже невіддільні від неї. Так звані прямі порівняння “Слова” також дуже лаконічні. Всі вони дуже виразні, грунтуються на глибоких спостереженнях і глибоких співставленнях. Всеволодові во-їни-куряни скачуть, “як ті сірі вовки в полі”; половецькі води скриплять опівночі, “мов лебеді розпуджені” Святослав схопив у полон Коб’яка з залізних половецьких полків, “яко вихрє”.
Часом порівняння розгортаються у велику картину, як наприклад, порівняння кривавого бою з засівом, з весільним бенкетом, з молотьбою.
“Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров’ю полита і тугою зійшов (цей засів) на Руській землі”.
Промовистим свідченням словесно-образної майстерності “Слова про похід Ігоря” є його метафорична система. Більшість метафор пам’ятки художньо витончені, свідчать про надзвичайно високу мистецьку культуру автора. Саме вони великою мірою зумовлюють той винятковий художній динамізм, який дає нам право зіставляти “Слово” з музичною симфонією.
Тричі зустрічається в “Слові” дуже містка і виразна метафора “крамолу кувати”. На Русі здавна вміли куванням обробляти метал і назва цього виробничого процесу, природно, тут покладена в основу метафори, проте багатство змісту цього мовно-художнього образу досягається символічним значенням іменника меч. У ті. часи меч був символом влади, війни. Нерідко він виступав як символ усього руського народу. Меч вважався священною річчю. Ось чому вираз “крамолу коваше” сповнений глибокого, можливо, по-справжньому зрозумілого лише для сучасників осуду. “Той-бо Олег мечем крамолу кував”. Одним з найулюбленіших різновидів метафори для автора “Слова про похід Ігоря” є персоніфікація. Передусім, поспіль персоніфікованою виступає в поемі природа. Автор наділяє її всіма рисами живої істоти. Вона в нього радіє, жмуриться, тривожиться, страждає, коротше кажучи, сповнена тих самих почуттів, що й люди.
Суто зображальну стилістичну функцію виконувати у “Слові” імена язичницьких староруських богів Хорса, Велеса, Стрибога.
Тропи метонімічної групи в “Слові про похід Ігоря” представлені значно скупіше, ніж метафоричні.
Деякі метонімічні вислови “Слова” грунтуються на заміні кількісних співвідношень, тобто являють собою синекдохи: “А Святослав смутний сон бачив в Києві на горах; що зррбили всі з моєю срібленою сивиною?” Мета кожного з них – посилити свіжасть, виразність викладу.
Риторично-оздоблювальну функцію виконують у “Слові” нечисленні перифрази. Вони надають мові фігуральності, а, крім того, за їх допомогою автор уникав повторів там, де вважав це за потрібне. Так, щоб зайвий раз не називати імені Бояна, автор, вважаючи його Веле-совим внуком, пише: “Співати було пісню Ігореві, того внуку”. Перифраз “діти бісові” вживається на означення половців, руський народ автор називає Даждьбожим внуком, Руську землю – Трояновою землею тощо.
Ораторську публіцистичну спрямованість його мови посилюють афористичні вислови. До афоризмів “Слова” слід віднести такі вирази: “Лучче ж би потятим бути, аніж положеним бути”, “Хоть і тяжко тій голові бути без пліч – зле і тілу без голови”.
Таким чином, розглянувши художні особливості “Слова про похід Ігоря”, ми можемо сказати, що “Слово” є, без сумніву, найвидат-нішою мистецькою пам’яткою давньоруського письменства, одним з найдосконаліших художніх творів світової літератури.
Особливо відзначається своєю вишуканістю, художньою досконалістю система словесних мовно-художніх засобів пам’ятки. Епітети, порівняння, метафори, персоніфікації, символи, метонімії та інші тропи вражають своєю свіжістю, багатством і розмаїтістю.
Багатюща система художніх засобів “Слова” виростала на грунті усної народної творчості. Поетика поеми тісно сплетена з поетикою фольклору. Але, беручи фольклорні мовно-художні засоби за основу, автор удосконалював, відточував, насичував їх глибини змістом. Тому можемо з повним правом сказати, що досконала система художніх засобів поеми є витвором індивідуального поетичного генія її автора.
Не дивно, що після 1800 року, коли в Москві, в сенатській друкарні, поема була видрукувана окремим виданням, культурна громадськість відразу зацікавилась. Перший віршований переклад – переспів здійснив 1803 року 1. Сєряков, і називався він “Поход Игоря противу Половцев”. Відлуння “Слова” ми зустрічаємо у багатьох творах О. С. Пушкіна, який за свідченнями сучасників, знав його напам’ять. Його “Руслан і Людмила”, “Пісня про віщого Олега”, “Полтава”, “Борис Годунов” можна вважати підготовчими матеріалами до перекладу поеми. Це ж можна сказати і про твори К. Рилєєва (“Боян”, “Рогнеда”), М. Лєрмонтова (“Пісня про купця Калашникова”), М. Гоголя (“Тарас Бульба”, “Вій”, “Страшна помста”). А переклад “Слова” В. Жуковським не втратив свого значення й донині.
В Україні поему вперше переклав М. Шашкевич у 1833 році, але до наших днів дійшов тільки “Плач Ярославни”. Т. Шевченко планував перекласти й видати стародавню пам’ятку українською мовою, однак устиг перекласти лише уривки “Битва на Каялі” та “Плач Ярославни”. Пізніше “Слово” віршами і прозою переклали М. Максимович, С. Руданський, І. Франко, П. Мирний, Б. Грінченко.
XX століття поглибило увагу митців до “Слова про похід Ігоря”, яке надихало їх” на створення яскравих перекладів та переспівів. На теми й сюжети “Слова” були, написані поезії М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана, П. Воронька, Д. Павличка, І. Калинця, А. Малишка. (Треба зазначити, що Андрій Малишко видав навіть дві збірки: у 1946 році – “Ярославна”, а пізніше – “Слово о полку”).
Не обійшли увагою “Слово” і автори прозових художніх творів. Олесь Гончар до всіх трьох книг його знаменитого роману “Прапороносці” узяв епіграфи із цієї давньоруської пам’ятки. її мотивами пронизані й твори “Велесич” В. Шевчука та “Черлені щити” В. Малика.
Героїка “Слова” захоплювала не тільки літературних діячів, у музиці воно звучить не менш хвилююче. О. Бородін присвятив давнім трагічним подіям слов’янської історії оперу “Князь Ігор”, а М. Лисен-ко – композицію.
Ціла галерея живописних творів була породжена визначною пам’яткою, в ній – і портрети, і пейзажі, і жанрові полотна. Роботи В. Васнєцова, В. Перова, М. Реріха, Г. Нарбута, О. Кульчицької стали гідними ілюстраціями прекрасної поеми, яка живе вже багато віків. І я переконаний, що час над нею не має влади, бо справжній людяний патріотизм завжди стоїть понад часом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)