Мотиви України в житті та творчості австрійського поета Р. М. Рільке
З віком хочу йти, Вчувати вітер віщого листа, Якого склали Бог, і я, і ти. Чужа рука вгорі його горта. Це уривок із вірша Райнера Марії Рільке. Його ліричний герой – прочанин, тихий, мовчазний, смиренний. Вірші до “Книги прощ” та “Книги життя чернечого” написані під впливом подорожей по Україні. І мене просто розпирає від гордощів, що моя країна, моя батьківщина стала натхненням великого поета!
Росію (тобто Україну, бо тоді вона була в складі Російської імперії Рільке називав своєю другою вітчизною, і саме тут, здавалося Йому, відпочиває
Ось Рільке стоїть біля могили Шевченка в Каневі.
Заснути вночі він не може. Таких зорепадів він не бачив у себе в країні. На кручі, поряд з Шевченком, здається, він веде бесіду про вічне. Шевченко, як завжди, говорить про свою неньку Україну, про минулі подвиги свого народу, про славних запорожців і про таку безталанну долю Батьківщини. А ще про сліпих кобзарів і їхні думи… Але що це – чи сон? Де ті сліпі кобзарі, які так розтривожили душу поета? Де й сам Шевченко? І ось Рільке уже в Полтаві, в Харкові. Багато зу^ стрічей, літературних знайомств. Аж от до рук йому потрапляє газетна вирізка про сліпого бандуриста Олексу Воропая: “Як заспіває він про смішне – реготати будете, як заспіває про сумне – ридати будете”. Хто цей Воропай? І кидається поет розпитувати про все, що його цікавить… І з’явилася “Пісня про Правду” і ще одне оповідання про життя українців – “Як старий Тимофій умирав, співаючи”… І про полтавські події Рільке хоче знати більше, і згодом з’являється його вірш “Карл XII, король шведський, мчить по Україні”.
Ще в Петербурзі, у перший свій приїзд, поет познайомився з художником із України – Іллею Рєпіним, той саме працює над полотном “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, а коментує події, пояснює що до чого знавець запорозьких звичаїв, професор літератури Стороженко. Рільке здавалося, що його оточують давні друзі, ніби все життя вони знали один одного – так легко, просто й приємно їм спілкуватися! І Райнер Марія Рільке починає вивчати українську мову. Він захоплюється староруським поетичним словом, читає в оригіналі “Слово о полку Ігоревім”, з піднесенням говорить про силу незвичайного мистецького слова.
Де б не подорожував австрійський поет – у Парижі, Венеції, Римі, Флоренції – перед його очима часто постає образ “церкви десь на сході”, тієї церкви, що поет бачив тут, у нашому Києві – про це поет пише у вірші “Ти монастир Господніх ран”. Поетичні збірки “Книга чернечого життя”, “Книга годин” – це збірки, написані на українській землі та під впливом вражень від нашої високої духовної культури. Ліричний герой – “київський чернець” молитовно звертається до Бога, а Бог для поета є присутнім скрізь – у кожній речі, у кожній живій істоті, що є на землі. Поет прагне віднайти символ єднання двох світів, знайти цілісність Всесвіту:
Згаси мій зір – я все ж тебе знайду, Замкни мій слух – я-все ж тебе почую, Я і без ніг до тебе домандрую, Без уст тобі обітницю складу.
Поет Райнер Марія Рільке – поет-філософ, поет-модерніст. Рільке постійно працює над своєю освітою, розширює власний світогляд. У майстерні французького скульптора Родена йому розкривається велич простих предметів, рухів, пластики; у майстерні українського живописця він збагнув цілісність, велич кожної країни, кожної окремої людини. Поет віднайшов секрет гармонії людського життя – бути щирим, відкритим, жити в злагоді зі своєю душею та Богом. Під час подорожей Україною Рільке говорив про те, що тут особлива атмосфера. Поет вірив, що саме наша земля має те, чого немає ніде більше – звідси розпочнеться відродження духовності усього людства. І я вірю, що моя земля, моя Україна – найкраще місце на землі. Потрібно любити свою землю – цього нас навчає австрійський поет Райнер Марія Рільке.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)