Мотиви лірики Ф. І. Тютчева
“Тютчеву досить декількох рядків; сонячні системи, мрячні плями “Війни й миру” і “Братів Карамазових” стискає він в один кристал, в один алмаз. От чому критика так нещадно б’ється над ним. Його досконалість для неї майже непроникно. Цей орешек не так-те легко розкусити: око бачить, а зуб неймет.
Тлумачити Тютчева – перетворювати алмаз у вугілля”, – писав Д. Мережковский. Сьогодні, через багато років, ми беремо на себе сміливість знову узятися за тлумачення тютчевской поезії Саме головне, що вражає в лірику Тютчева, –
У цьому бачиться поетові споконвічний конфлікт людини й природи. Природа в Тютчева – жива істота, повна могутніх життєвих сил: Не те, що мнете ви, природа: Не зліпок, не бездушний лик – У ній є душу, у ній є воля,
У природі розлите спокій, гармонія, розумність і домірність: “співучість є в морських хвилях”, стрункість у шереху очерету, “незворушний лад у всім”. Воля ж людини, цієї часточки природи, примарна й ілюзорна. Він усвідомлює свій розлад із природою, не розуміючи його щирих причин: Звідки, як розлад виник?
І отчого ж у загальному хорі Душу не те співає, що море, И нарікає мислячий очерет? Природа для поета – “сфінкс”, своїм “пробою” вона губить людину, що прагне пізнати її й розгадати її таємниці. Однак всі зусилля людей марні: “Що, може статися, ніякий від століття Загадки немає й не було в їй”.
У своєму розчаруванні, почутті безнадійності, трагічному світосприйманні Тютчев іде далі, відмовляючись бачити сенс у самому “утворі Творця”: И почуття немає у твоїх очах, И правди немає у твоїх мовленнях, И немає душі в тобі. Мужайся, серце, до кінця: И немає в утворі Творця! І змісту немає в благанні! (“І почуття немає у твоїх очах” ) Точно так само, як і природа, незбагненний і сама людина, його внутрішній мир.
Душу його – це “Елізіум тіней”, безмовних і прекрасних, але далеких від реальних життєвих радостей і прикростей. Улюблені пейзажі Тютчева малюють картини нічної природи, коли увесь світ поринає в морок, у хаос, огортається таємницею: Таємниче, як у перший день созданья, У бездонному небі зоряний сонм горить, Музики дальной чутні восклицанья, Сусідній ключ слишнее говорить. Нічній імлі в Тютчева завжди супроводжує якась мертвотність, млість, нерухомість, мир денного життя як би закритий особливою завісою: “Знемогло движенье, праця заснув…
“. Але одночасно в нічній тиші прокидається якийсь “дивовижний еженочний гул”. У цьому гулі відкривається життя незримого миру, таємничій, непідвласних людині сил: Звідки він, цей гул незбагненний?.. Иль смертних дум, звільнених сном, Мир безтілесн, чутний, але незримий, Тепер роїться в хаосі нічному.
(“Як солодко дихає сад темно-зелений” ) Нічна година для поета – “година туги невимовної”. І разом з тим він хотів би нероздільно злитися із цим хитким сутінком, нічним повітрям, що дрімає миром: Сутінок тихий, сутінок сонний, Лийся в глиб моєї душі, Тихий, млосний, запашний, Усе залий і утиши. Почуття – імлою самозабвенья Переповни через край!..
Дай вкусить уничтоженья, З миром дрімаючої змішай! (“Тіні сизі змішали”) Разом з темою природи надзвичайно гармонійно входить у лірику Тютчева мотив часу, минулого й майбутнього. Цій темі присвячений вірш “Сиджу замислений і один”.
Час невблаганно й безповоротно – людин неспроможний перед його владою. Людина – це лише “злак земний”, що швидко в’яне. Але з кожним роком, з кожний улітку – “новий злак і аркуш інший!
” Однак мотив майбутнього, розуміння нескінченності людського існування тут не врівноважує песимістичних думок поета. Мотив протистояння вічного життя природи й кінцевий, тлінної людського життя звучить тут надзвичайно гостро: И знову буде все, що є, И знову троянди будуть цвесть, И терни тож… Але ти, мій бедний, блідий колір, Тобі вуж возрожденья ні, Не розцвітеш! ( “Сиджу замислений і один” ) Зірвана квітка зрештою зав’яне – точно так само завмирає й живе биття людського життя. Так само тлінні й самі почуття любові, блаженства.
Людина в Тютчева безпомічна, обеззброєний незнаньем перед особою часу й долі: На жаль, що нашого незнанья И беспомощней і сумнішай? Хто сміє мовити: до свиданья Чрез безодню двох або трьох днів? (“На жаль, що нашого незнанья” ) Будучи романтиком, Тютчев поетизує й одухотворяє невтримну гру природних стихій – “гуркіт літніх бур”, бунт шалених морських хвиль. Поетові “солодкий” тихий шепіт хвиль, їхня дивовижна гра на сонце.
Виразний йому й “буйне ремство” моря, його “віщі стогони”. Серце поета назавжди віддано норовливої морської стихії, на дні морському він навіки “схоронив” свою “живу душу”. У вірші “Хвиля й дума” морську стихію поет порівнює з миром людських думок, з поривами серця. Людські думи йдуть один за одним, як хвиля за хвилею. І в серце все той же “вічний прибій і відбій”.
До філософської думки поета тут домішується щемяще тужливе почуття: наші земні справи, радості й прикрості – це лише “примара порожньою-порожній-порожньої-тривожно-порожній”. Ми зустрічаємо в лірику поета й цілком реалістичні пейзажі, які, однак, повні чудового зачарування, особою тютчевской тонкості й добірності. Зрівняти їх можна хіба що з картинами російської природи, створеними Пушкіним.
Є в осені первісній Коротка, але чудова пора – Весь день коштує як би кришталевий, И променисті вечори… ( “Є в осені первісної” ) У Пушкіна читаємо у вірші “Осінь”: Сумовита пора! очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода, Люблю я пишне природи увяданье, У багрець і золото одягнені ліси.
Чудові в Тютчева й весняні пейзажі, коли природа посміхнулася “крізь сну, що рідіє,”. Ніщо не може зрівнятися із красою перших зелених листів, обмитих у сонячних променях, зі свіжістю весняного вітру, із блакиттю неба, зі співом далекої сопілки… Сама людська душа, здавалося б, прокидається разом з весняним пробудженням природи.
Таким чином, мир природи в лірику Тютчева – мир таємничий і непізнаваний, мир, що протистоїть людському життю і її минущим радостям. Природа равнодушно дивиться на людину, не дозволяючи йому проникнути у свою суть. Любов, блаженство, мрії, туга й смуток – всі ці почуття минущі й кінцеві. Людина в Тютчева неспроможна перед особою часу й долі – природа ж могутня й вічна
(1 votes, average: 5,00 out of 5)