Москва в комедії О. С. Грибоєдова “Горе від розуму”
Наприкінці зими 1824 р. в Москві поширилася чутка, ніби з’явилася п’єса, у якій висміяне московське вище товариство, зображене зло і карикатурно. Автором цієї п’єси був Олександр Сергійович Грибоєдов.
Талановитий російський дипломат і письменник невипадково обирає місцем дії своєї п’єси московські вітальні. Колискою автора була аристократична Москва. Москва, що була освіченою, вільно думала, виховала його розум і серце. Москва народна, героїчна зміцнила його любов до усього російського.
Комедія “Горе від розуму” –
“На всіх
Чацький і Фамусов говорять про різне по-різному. Фамусов – “давній, вірний член” Англійського клубу; дядюшка Софії весь свій вік протанцював на балах.
Тон Чацького стає усе більш і більш суворим. Наступний, кого згадує герой п’єси, – аматор кріпосного театру, чий “будинок зеленню розфарбований під гай”, але він сам – “товстий, його артисти худі”. Згадує Чацький і про прийняту в Москві систему виховання, коли батьки кидаються набрати дітям “учителів полки, числом побільше, ціною подешевше”. Москвичі бачать порятунок у німцях і французах, а результат – не тільки відсутність уявлень про національну культуру, але і дике “змішування мов: французької з нижегородською”.
Монолог Чацького розгортає перед нами колоритну галерею мешканців Москви. Але це погляд з одного боку. В другій дії своє уявлення про москвичів висловлює Фамусов. Ми бачимо шанованих московських панів, яких молодь повинна вважати зразком для наслідування. Чацький вигукує: “Ні, світ вже нині не такий”. – Але чи так це? Мені здається, що розвиток дії п’єси доводить протилежне.
У третій дії ми зустрічаємося з москвичами на балу у Фамусова. Основу комізму тут складає, на мій погляд, тема необмеженої влади московських дам.
Ще Фамусов відзначає:
А дамы? – сунься кто, попробуй овладей;
Судьи всему, везде, над ними нет судей…
Платон Михайлович Горич – колишній товариш Чацького – потрапив під п’яту своєї дружини. Княгиня Тугоуховська із шістьма дочками, стурбованими лише вдалим заміжжям, попихають старим князем.
Один з найколоритніших образів – стара московська пані Хльостова. Напевно, більше за все Фамусов боїться суджень цих панночок. Недарма останніми словами комедії є його репліка:
Ах! Боже мой! Что станет говорить
Княгиня Марья Алексевна!
Так, жіноча влада в Москві беззаперечна. Але Москва вже не може прожити і без таких людей, як Загорецький, що вміють прислужитися усім. Значне місце в комедії займає Репетилов, людина, спроможна опошлити всяку святу справу.
І, нарешті, головні герої. Софія – типова московська панночка, досить розумна, але вихована не на реаліях життя, а на французьких романах.
Скалозуб – типовий аракчеєвський солдафон, людина, яку можна назвати сліпим виконавцем волі вищого начальства. Але його образ не тільки комічний. Пригадаємо міркування Скалозуба про кар’єру:
Довольно счастлив я в товарищах моих.
Вакансии как раз открыты;
То старших выключат иных,
Другие, смотришь, перебиты.
Фамусов – уособлення “століття минулого” у всій його красі. Він є переконаним прихильником старих порядків, при цьому він уже досяг “ступенів відомих” і піклується хіба що про те, як би видати заміж дочку. Всі інші справи його зводяться до того, щоб не забути зайти “на форелі”, тому що, як він сам признається:
Обычай мой такой:
Подписано, так с плеч долой.
Мабуть, єдине, у чому сходяться Фамусов і Чацький, – в негативному відношенні до засилля в російському дворянському середовищі закордонних мод і смаків. Чацький на цілих три роки зник із російської дійсності. Саме за ці три роки стихли повоєнні радощі і сподівання. І в останньому монолозі Чацький уже кричить про ту юрбу, “у любові зрадників, у ворожнечі невтомних, оповідачів неприборканих, недоладних розумників, лукавих простаків, лиховісних старців”, яку він побачив у Москві.
Не знаю, чи змінилося що-небудь у Москві після звинувачувальних монологів Чацького. Схоже, що ні. Але можна бути впевненим, що після появи комедії “Горе від розуму” москвичі змогли по-новому подивитися на все те, що їх оточувало.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)