Моральні експерименти Воланда у романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Якщо спробувати апределіть одним словом багатство ідей та образів роману “Майстер і Маргарита”, то можна сказати, що це – роман-випробування. Кожен з героїв, навіть самий незначний, другорядне, стає учасником фантастичного експерименту. Може бути, цей самий герой ніколи і в очі не бачив Воланда, але тим не менше сам сатана випробовує його. В людині досліджується здатність до добра, милосердя, любові, вірності, рішучості. Вражає, що подібні експерименти проводить саме сатана, і ніхто інший. Будучи представником темних сил, він у той же
З більш-менш значущими героями Воланд розмовляє особисто. Причому бесіда з ними більше нагадує допит. У першій же главі відбувається знаменний розмову на Патріарших ставках поета Івана Бездомного і редактора Берліоза з дуже дивним незнайомцем. Обидва – члени МАССОЛІТа – переконані атеїсти. Перший – неосвічений, нехай і претендує на звання поета, другий – цілком освічений, так би мовити “підкований”, в науковому плані атеїст.
Загадковий іноземний професор (“шпигун”) пророкує смерть Берліоза. Власне, після того, як тому відрізало трамваєм голову, і починається випробування
Але саме Бездомний, що викликає жалісливі посмішку у читача, і проходить випробування Воланда!
Поет – людина трохи наївний, довірливий. Він беззаперечно повірив Майстру, коли той оголосив, що незнайомець у парку – сам сатана, повірив і в сумну історію про кохання і спаленої рукописи. Розмова з Майстром призводить до певного прозріння, тому Бездомний відкрито і прямо може заявити, що вірші його не просто бездарні – жахливі! Івана Майстер згодом назве своїм учнем, звичайно не в літературному плані.
Інші експерименти Воланда не такі успішні, якщо розглядати їх з точки зору загальнолюдської моралі. Воланд прибув до Москви переконатися, що люди змінилися. І сам же на виступі в Вар’єте говорить про те, що люди залишилися такими ж, то є дріб’язковими, жадібними до грошей і речей. До того ж до всього тепер москвичам не дає спокою “квартирне питання”. Навколо горезвісного питання крутиться чимало людських доль. Величезна кількість людей у нестримному прагненні розширити вже наявну або придбати нову житлоплощу не гребує нічим: ні проханнями, ні благаннями, ні кляузами, ні доносами. Характерний представник таких людей – київський дядечко померлого Берліоза. Він вражає своєю чіпкістю і спритністю в бажанні заволодіти квартирою племінника. Йому, природно, не вдається задумане. Воланд не дозволяє таким людям вигравати.
І подібних героїв, чіпких, жадібних, боязких, на сторінках роману зустрічається чимало. Тут і голова жілто-варіщества Никанор Іванович Босий, який бере хабарі легко і витончено, і розпусний п’яниця Стьопа Ліходєєв, і Варенуха, і Римський, і Семплеяров, і всі відвідувачі Вар’єте. Серед них навряд чи знайдеться хоча б один істинно благородний, доброчесний чоловік.
Саме ж важке випробування випадає, безумовно, Майстру і Маргариті. Вони витримують його, але зовсім не тому, що ідеальні. Ні, вони володіють багатьма людськими слабкостями і недоліками. Але зате вони вміють любити і в ім’я цієї любові прагнуть врятувати один одного, захистити від бід.
Маргарита заради коханого готова продати душу дияволу і дійсно робить це при першій же можливості, анітрохи не жалкуючи. Коли ж Воланд просить її назвати своє бажання, вона раптом згадує про нещасну Фріду, вбила свою дитину, і просить за неї. Воланд з явною іронією запитує Маргариту: невже вона є настільки високоморальною людиною? Маргарита відповідає, що її прохання була викликана зовсім не високим поривом душі, а небажанням обдурити людину, якій подала надію. Але це і є милосердя найвищої проби, милосердя, не вважає себе чеснотою. За одне це Маргарита заслуговує щастя з коханим.
Майстер також заслужив і любов, і воскресіння своєму рукописі, і вічний спокій. Так, він був слабкий, він спалив свій роман, який пожирає невідомим страхом, він втратив віру в себе і у справу свого життя. Але ця слабкість стократ скупається його любов’ю, вірністю і добротою.
Роман Булгакова служить вічним нагадуванням про те, що зло і непорядної – карані, чеснота – всепобеждающа, а гріхи, як би важко вони не були, викупаються щирим каяттям.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)