Лист до М. О. Булгакова (актуальність проблем, порушених у романі “Майстер і Маргарита”)

Добрий день, шановний Михайло Опанасовичу. Ось уже довгий час після прочитання Вашого роману “Майстер і Маргарита” я знов і знов у думках повертаюсь до його подій і героїв. Відверто кажучи, під час читання твору в моїй душі не виникало стільки сумнівів та осяянь, питань і відповідей, захоплення та відчаю, як після того, коли я закрила книжку. Все це прийшло потім, тоді, коли раптом я зрозуміла, наскільки влучно події роману, створеного у тридцяті роки минулого століття, відбивають нашу сучасну дійсність. Тепер я знаю: цей твір мав обов’язково

з’явитися у моєму житті, щоб стати символічним трампліном у дорослий світ і становлення мене як особистості та громадянина. Тому я вирішила написати Вам цього листа із вдячності за науку мудрості, честі та досконалості.

Та все ж мене дуже непокоїть Ваша переконаність у необхідності боротьби зі злом силами іншого зла, бо ще з часів дитячих казок ми звикли до висновку, що зло можна подолати тільки добром. Але життя – не казка. Як часто у ньому зневажаються святі споконвічні підвалини: віра в Бога, повага до духовних цінностей, які не існують для тисяч Берліозів і Бездомних! І відплата за таку злочинну бездушність

– трагедія (за романом – смерть Берліоза). Знаєте, Михаиле Опанасовичу, я б, мабуть, не здивувалась, якби таке трапилось і в наші дні: при сучасному рівні бездуховності залишається тільки порадити деяким громадянам триматися подалі від трамвайної колії…

А споглядаючи за виступом Воланда з його челяддю у вар’єте, мимоволі відчуваєш себе глядачем на карнавалі, де під масками героїв криються сучасні ловці легкої наживи. На жаль у погоні за нею їм ніколи угледіти ілюзорність такого “щастя”, диригентом котрого є сатана-експериментатор.

Подібного “щастя” намагаються ухопити і сучасні “творчі особистості з МАССОЛІТу”, які щосили прагнуть одержати “заповітний членський квиток”, що надає їм право отримувати пільги та привілеї. Як же прозоро це нагадує деяких представників сучасного чиновництва! Як бачите, Михаиле Опанасовичу, через сімдесят років Ваш меч сатири ще рано ховати в піхви, бо не кожен здатний зробити правильний вибір і зайняти гідну позицію, як це зробив Іван Бездомний.

Мені дуже сподобалася Ваша думка про вірність своїм принципам, про недопустимість чинити негідні вчинки на догоду іншим. Яким же тягарем на душі, яким розкаянням був покараний за це Понтій Пілат, що підтримав волю Синедріона всупереч власним переконанням! І коїться злочин, який возвеличив засудженого та вкинув у пекло страждань судцю. Від давньої Іудеї через Вашу душу до наших днів простягалася нелегка дорога з покажчиками “повчання” і “застереження”. Тільки б не обірвалася вона перед серцем сьогоднішнього Пілата! Тільки б не скоїв він лиха, зрадивши здоровий глузд під тиском неприборканої та некомпетентної юрби!

Чи не така зрада породила і продовжує породжувати проблеми сучасності, схожі на висміяні у “Мастері і Маргариті”? Христос страчений. Свавілля безпринципності, хабарництва, п’янства, фальші, безчестя, злочинності. Хіба це – не сьогоднішній день?
Як би мені хотілося, Михаиле Опанасовичу, розповісти Вам про те, що дуже багато змінилося у нашому суспільстві на краще під час видання “Майстра і Маргарити”! Але воно, на жаль, ще не в змозі здолати те зло, яке висміяли Ви у такій блискучій гротескно-фантастичній формі. Ось тільки чи дійсно для знищення цього зла потрібне ще більш нещадне і сильне зло?

Мені здається, що Ваша лірично-філософська поема в прозі про любов і моральний обов’язок, про нелюдськість зла та дійсну творчість все ж таки проголошує тріумф добра, яке завжди є подоланням темряви, пориванням до світла.
На все добре Вам, Михаиле Опанасовичу!
З повагою – Ваша вдячна читачка.

Композиція – це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новели й ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалу підпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер’єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв, перехресні характеристики, авторські описи, літературний монтаж, підтекст…
Роман у романі М. Булгакова – це не механічне чергування розділів. Спалений у пічці твір Майстра (так званий “внутрішній” роман) відроджується, наче Фенікс з попелу, тому що він пов’язаний із персонажами роману “зовнішнього”.

Він – не лише обгорілий зошит і пам’ять Маргарити, не лише розповідь на Патріарших і сни “Івана Бездомного з дому божевільних”. Із “зовнішнім” романом його єднає образ Алоїзія Могарича, зрадника, якого Майстру змальовувати “нецікаво”, тому що вже був у його творчості Іуда. І є редактор, який питав Майстра, хто йому підказав написати роман на таку тему, – тому редактору, мабуть, були дуже знайомі почуття Пілата. І літератори, які цькували нового колегу. – із тих самих міркувань, що й Каіафа. Воланд правий: змінилися часи, а люди лишилися такі самі: вони легковажні й полюбляють гроші, і хоч їх і зіпсувало квартирне питання, вони милосердні. І так само, як у часи Іуди й Пілата, щодня змушені обирати: донести “куди слід” чи ні, ризикнути чи не варто? І чи йти уночі кудись за місто – заради кохання?

Але інтертекстуальні зв’язки єднають не лише “зовнішній” і “внутрішній” романи “Майстра й Маргарити”, а їх разом – із “об’єктивною реальністю, даною у відчуттях”. Вони включають у твір Булгакова й усю культуру людства. Від євангельських текстів до опери “Фауст” і написаних попередниками “комічних енциклопедій російського життя” – “Мертвих душ” Гоголя й пригод Остапа Бендера Ільфа й Петрова.






Твір на тему любов виникає з любові.
Лист до М. О. Булгакова (актуальність проблем, порушених у романі “Майстер і Маргарита”)