Міфологема “золотого віку” у романі О. Толстого “Гіперболоїд інженера Гаріна” і В. Винниченка “Сонячна машина”
Мрія вирватися з лабетів сірості буденної праці й набути вже на цім світі ідеального життя, де праця для виживання стала б радісним духовним творінням, не залишала людство здавна. Художнє втілення таке прагнення до ідеального найчастіше отримує через актуалізацію міфологеми античного “золотого віку” чи близького їй християнського “втраченого раю”, що, зокрема для європейської літератури, природно. Залежно від ряду факторів та з огляду на власне міфологічну невизначеність своєї семантики “золотий час” у творах митців постає
Винахідник гіперболоїда (геніальної здогадки О. Толстого про майбутній лазер) мріє пробитися з його допомогою в товщу Землі до т. зв. Оливинового поясу й дістатись до планетарних запасів золота. Якщо невистачання грошей, матеріального, робить життя людини важким і підміняє його суцільною безпросвітною працею, то, на наївний погляд вченого з роману, достатня кількість золота дасть людині свободу і зробить її життя прекрасним (не погоджуємося
Хімік Рудольф Штор з українського роману мріє досягти “золотого віку” для всіх без винятку за допомогою Сонячної машини, здатної (також використовуючи “променевий принцип”) перетворювати рослинний матеріал на сонячний хліб. Прикметно при цьому, що коли Гарін керується передовсім егоїстичними мотивами й зневажає людей (“Хоча я зневажаю, взагапі-то кажучи, людей, та приємніше перебувати в гарному товаристві”, то Штор людей любить.
У зіставленні образів Гаріна і Штора чітко виявляється гуманістичний пафос дій українського героя. Так, якщо на першому етапі творення своєї імперії Гарін передбачає знищення “зайвих” для його системи людей, то Рудольф дотримується інших позицій: “…я не вірю, що трутами, вбивствами, смертю можна творити життя (тим більше ідеальне життя, якого прагне Гарін). Це логічний абсурд. Однак Ідея “вибраності” для життя в “золотому віці” присутня і в українському творі (але тут вона висловлена в дидактичній формі, без невиправданої гарінівської жорстокості): старий Кравтвурст, бачачи, що втрачає у зчиненому появою Сонячної машини хаосі повагу власних дітей, говорить про необхідність заслужити цю машину: “Не можна всякому пискляті давати в руки Машину. Треба, щоб на родину давали одну, та й не всякій же родині, а тій, що заслужить. Треба, щоб народ не розпускався через неї, порядок держав”.
Констатуючи, що українці ознайомилися з російським (молодшим за українського) романом значно раніше, ніж з Винниченковим, В. Гриценко вказує, що через це “…негативне сприйняття діяльності інженера Гаріна диктує читачеві на рівні підсвідомості певне сприйняття першої утопії в українській літературі” . Нам ця думка здається дискутивною.
Справді, описувані в досліджуваних антиутопіях наслідки знецінення золота й грошей, а відповідно – і праці, страшні. Про причини ж таких подій у романах мовиться досить прозоро: для настання “золотого віку” мало забезпечити людей матеріально, – потрібно, щоб люди були високодуховні й, отримавши їжу і волю, не втратили органічну потребу творити прекрасне, реалізовувати себе у праці. Красномовно свідчить про це деталь в українському романі: для випікання сонячного хліба необхідна крапля поту людини, яка пече цей хліб.
“Гнили незліченні скарби духу в покритих пилом бібліотеках”, – читаємо в О. Толстого і суголосні думки знаходимо у В. Винниченка: “А в університеті тиша домовини. … Лабораторії, наукові кабінети, зали засідань, бібліотеки стоять порозчинювані, позасмічувані, порозграбовувані… Спинився великий, могутній організм. Мовчать віки збираного, любовно, саможертовно здобуваного скарбу. Затихли голоси геніїв – стоять собі просто томи збитого, задрукова-ного паперу…. Шматочок зеленої маси вбив усіх геніїв, усі гордощі, святощі, храми, ризи, забобони, науку. Чим же, власне, пишалося людство? З якого крихкого поганенького матеріалу творилися його “вічні святощі”?”.
У такий спосіб духовність і моральність мають зберігати для людини цінності її життя й стабільнісь її світоглядних координат. Бездуховне існування приречене і для цивілізації катастрофічне. Прикметні в цьому контексті декларації в українському творі одного з прибічників Сонячної машини про “нове суспільство” (в його словах відчутний дух ніцшеанства): “Ні злочинств, ні чеснот ми не знаємо. … Ми стоїмо по той бік добра і зла. Що таке гріх? Ми не розуміємо, що це таке. Молитва? … Бог для нас став цілком зайвий”.
Як видно з вищесказаного, міркуючи у своїх романах про “золотий вік”, О. Толстой і В. Винниченко оригінально розкривають можливі шляхи його досягнення (відповідно нівелюванням грошового питання (маємо на увазі “шлях” до планованого ладу на Золотому острові).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)