Мцирі характеристика образу
Мцирі(послушник) – герой однойменної поеми; кавказький юнак, що потрапив до росіян. Відвезений генералом, він захворів в дорозі і був відданий для лікування в монастир. Існує розповідь біографа Лєрмонтова П. А. Висковатого з посиланнями на свідчення А. П. Шан-гірея і А. А. Хастатова, що в основу поеми покладений дійсний випадок. Відзначалося також, що Лєрмонтову могла бути знайома історія чеченця П. 3. Захарова, згодом художника-академіка, відвезеного А. П. Ермоловым в Тифліс.
У розробці епізодів і мотивів поеми поет скористався грузинським
Біблейський епіграф(з 1-ої Книги Царств : “Куштуючи, скуштуй мало меду, і це аз помираю”) вказує на трагічну приреченість героя. Уся поема, окрім епічного зачину, де повідомлена передісторія героя, є сповідь-монолог М. Він, подібно до Ченця
На відміну від героїв пушкінських романтичних поем він – “природна людина”, вимушена жити в неволі чужого йому монастиря. Втікаючи з монастиря, М. сподівається повернутися в рідну стихію, в країну батьків, до самого собі, куди зве “могутній дух”, даний йому природою від народження. Проте життя в монастирі наклало свій відбиток – могутній дух приречений на загибель в чужому устрої, але і до волі М. непристосований.
Шлях героя у відкритому просторі внутрішньо замкнутий; М. рухається по кругу. Природа спочатку виправдовує його надії: він тріумфує, розповідаючи старому ченцеві про первинні враження від рідного краю; про те, що йому були зрозумілі “думи” скель, химерні гірські хребти, духовне життя природи. Він неначе злився з усім всесвітом, з космосом, осягнув сенс всесвіту. Його схвилювала молода грузинка, що зустрілася на шляху; він переміг барса. Але одночасно він і страшився стихійних сил.
Символічним вираженням марності бажаній гармонії стало мимовільне повернення до монастиря і почутий дзвін дзвону.
Трагічне безсилля героя веде до відмови від всяких пошуків. М. охоплений маренням, до нього приходить спокуса забуття холоду і спокою. М. терпить поразку, але це не відміняє пориву до свободи, жадання гармонії з природою, з буттям. Вже сам по собі цей порив – символ непримиреного, незаспокоєного і бунтівного духу. Незважаючи але то що сила духу згасає без “їжі” і М. шукає “притулок” “в раю, / У святому, захмарному краю”, він все-таки готовий проміняти “рай і вічність” на вільну, повну небезпек життя в країні батьків.
Тим самим страждання і тривоги героя помирають разом з ним; бажана свобода не досягнута.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)