Червоне і чорне характеристика образу Матільди де Ла Міль

Ла Міль Матільда де – “найбагатіша спадкоємиця в Сен-Жерменском передмістя”, завойована Жюльеном, для якого М. – символ світу старої аристократії, куди йому свідомо немає доступу, а лише потім приваблива юна жінка, що духовно перевершує своє оточення. Про спорідненість натури говорить властиве їм обом відраза до своєї здрібнілої повіки і туга по духовній величі. У уявленні М.

Воно сполучається з родинним переказом про любов Маргарити де Валуа, майбутньої королеви Наваррской, до Бони-фасу де Ла Благаю, “найвидатнішому людині

свого часу”. Він був страчений на Гревской площі, а Маргарита, оволодівши головою, що скотилася з плечей, власноручно поховала її в каплиці. Кожну річницю страти, що відбулася 30 квітня 1574 р., М. відзначає трауром. Жюльен для неї – особа, відвагою і непересічністю порівнянна з Бонифасом: диво серед навколишніх нікчемностей, яких томить нудьга, що стала хронічною хворобою століття.

Таємний союз, що увінчує їх стосунки, для М. містить в собі виклик, кинутий суспільству, – “щось величне і відважне”, до чого тягне її жадання непокірності загальноприйнятому. Безмежна гордість поступається місцем так же афектованої

покірності, спонукаючою М. відчути себе щасливою в ролі служниці свого повелителя, якого вона ледве помічала, коли він з’явився у де Ла Мілі. Ризикуючи своїм ім’ям і переступаючи через поняття честі, М.

Колись “гордовита до зухвалості”, переконана, що набула щастя, зустрівши “справжню людину”, якій приносяться в жертву її молодість, багатство, аристократичний титул. Трагедія ревнощів, що почалася після того, як М. упевнилася в холодності Жюльена, якому вона не замінила єдиної в житті любові, стає і трагедією вірності приреченому коханому: “Так відчували тільки в героїчні часи”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Червоне і чорне характеристика образу Матільди де Ла Міль