Мцири характеристика образа Мцири (послушник)
МЦиРИ (Поема, 1839; опубл. 1840) Мцири (послушник)- герой однойменної поеми; кавказький юнак, що потрапив до росіянином. Повезений генералом, він занедужав у шляху й був відданий для лікування в монастир. Існує оповідання біографа Лєрмонтова П. А. Висковатого з посиланнями на свідчення А. П. Шан-Гирея й А. А. Хастатова, що в основу поеми покладений дійсний випадок. Відзначалося також, що Лєрмонтову могла бути знайома історія чеченця П. 3. Захарова, згодом художника-академіка, повезеного А. П. Ермоловим у Тифлис.
У розробці епізодів і мотивів поеми поет
На образ М. вплинула поезія Гете (“Лісовий цар”, “Рибалка”, “Побачення й розлука”), поема І. І. Козлова “Чернець”. Біблійний епіграф (з 1-й Книги Царств: “Вкушати, вкуси мало меду, і рє аз умираю”) указує на трагічну приреченість героя. Вся поема, крім епічного зачину, де повідомлена передісторія героя, являє собою сповідь-монолог
На відміну від героїв пушкінських романтичних поем він – “природна людина”, змушений жити в неволі далекого йому монастиря. Тікаючи з монастиря, М. сподівається повернутися в рідну стихію, у країну батьків, до самого себе, куди кличе “могутній дух”, даний йому природою від народження. Однак життя в монастирі наклала свій відбиток – могутній дух приречений на загибель у чужому укладі, але й до волі М. непристосований. Шлях героя у відкритому просторі внутрішньо замкнуть; М. рухається по колу.
Природа спочатку виправдує його надії: він радіє, розповідаючи старому ченцеві про первісні враження від рідного краю; про те, що йому були зрозумілі “думи” скель, вигадливі гірські хребти, духовне життя природи. Він начебто злився з усією всесвіту, з космосом, осяг зміст світобудови Його схвилювала молода, що зустрілася на шляху, грузинка; він переміг барса. Але одночасно він і страшився стихійних сил.
Символічним вираженням даремності бажаної гармонії стало мимовільне повернення до монастиря й почутий дзенькіт дзвона. Трагічне безсилля героя веде до відмови від усяких пошуків. М. охоплений маренням, до нього приходить спокусу забуття холоду й спокою. М. зазнає поразки, але це не скасовує пориву до волі, спраги гармонії із природою, з буттям.
Уже сам по собі цей порив – символ непримиреного, незаспокоєного й заколотного духу. Незважаючи але те що сила духу вгасає без “їжі” і М. шукає “притулок” “у раї, / У святому, позахмарному краї”, він все-таки готовий проміняти “рай і вічність” на вільних, повну небезпек життя в країні батьків. Тим самим страждання й тривоги героя вмирають разом з ним; бажана воля не досягнута
(1 votes, average: 5,00 out of 5)