Ліризм і філософічність поезії Омара Хайяма
Філософські роздуми Омара Хайяма про сенс життя та людину хвилюють не одне покоління людей усього світу. У який би час ми не жили і де б не була наша батьківщина, нам добре зрозумілі мудрі афористичні вислови Омара Хайяма, його глибокі філософські думки, що сповнюють наше життя високим змістом.
Життя та творчість Омара Хайяма – це постійний пошук істини. Та чим ближче він наближався до істини, тим більше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею створення Всесвіту і людини. Кожний чотиривірш
Рубаї Хайяма пронизані вірою поета в абсолютний закон буття – вічний і неперервний рух. Ми знаходили в філософських міркуваннях поета відповіді на багаточисленні запитання, що ставить нам сучасне життя. Гаслом творчості Омара Хайяма можуть бути слова: “Хай живе життя!” Усі помремо, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто проживе свій вік за законами людяності, доброти:
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному,
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм.
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
Життя – це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить,- залежить від самої людини:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут,- життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
Поезія Хайяма – не страх перед “навісною долею” і не покірність їй, а сприйняття життя в його миттєвій красі. Не всесвітня жура, а насолода кожною хвилиною цього життя:
Безглуздо мучити себе самого – хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!
З першого погляду заклик поета – “Лови мить!” – сприймається, як відчайдушне намагання людини урвати шматочок мінливого щастя. Насправді ж у віршах криється глибокий підтекст, і лиш потрібно розуміти як певне сприйняття життя, як Систему оптимістичного світосприйняття людини, як заклик звільнитися від кайданів, що сковують відважний політ людської думки. І либоке гуманістичне розуміння сутності людини як особистості вільної, створеної для постійного самовдосконалення, пронизує поезію Омара Хайяма:
Хіба у Всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,- це ми.
Хайямівський ліричний герой у постійному пошуку недосяжної істини. Тому в віршах звучать скепсис і відчай, віра і заперечення: “ні мусульманин – ні єретик”, “ні рай – ні пан”, “ні насолода – ні страждання”. Хайям любить закидати читача запитаннями: “Так що ж робити?”, “То як же бути!”, “Так що ж то далі?”
Що небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
“Що ж є основою буття?” – запитує поет. Розум? Віра? А може, одвічна боротьба Добра і Зла? І віддає перевагу любові як першооснові людського існування:
Шукав поради я у зошитах сторіч –
І скорбний друг таку промовив річ:
“Щасливий тільки той, з ким поруч мила,
Схожа на місяць – білозір у довгу-довгу ніч!”
У віршах поета багато недосказаного. Він спонукає читачів мислити самостійно, йти дорогою пошуку й думати. А висновок? У його рубаї:
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до істини собі торує сам…
Боюсь, настане день і пролунає голос:
“Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!”
Омар Хайям доторкнувся до вічних таємниць буття. Він не розкрив їх людству, бо розумів, що кожна людина має право вибору. Може в цьому і полягає основний сенс гуманізму, який сповідав Хайям.
Основною ідеєю рубаї Хайяма є ствердження прав людини на радість земного буття. Життя – це мить, сповнена невідомого для людини сенсу, але якою буде ця мить, залежить від самої людини.