Культура та колективне несвідоме: концепція К. Г. Юнга
К. Г. Юнг (1875 – 1961) – швейцарський психолог і культуролог, основоположник аналітичної психології, деякий час працював разом з Фрейдом, але потім пішов своїм шляхом. Якщо Фрейд виявив несвідоме як природну суть людини, то Юнг відкрив первісні культурні джерела несвідомого. Він не зупиняється на сексуально-біологічному тлумаченні несвідомого. Дослідження привели його до висновку, що у снах і видіннях його пацієнтів зустрічаються одні й ті ж типові образи, які проходять крізь всю світову історію культури. Більшість пацієнтів мала таку освіту
Юнг встановив тотожність між міфологічними мотивами давнини, образами сновидінь нормальних людей і фантазіями психічно хворих людей. Сукупність цих образів і символів вчений назвав колективним несвідомим, яке мало не природний, а культурний характер.
Колективне несвідоме народилося на зорі історії людства, в колективному психічному досвіді, а первісні його носії – архетипи. Архетип – це не образ, а психічний смисл у чистому вигляді, першосмисл.
Найдавніша форма психічного досвіду – міф, тому
Висновок Юнга такий: міф лежить в основі душі людини, у тому числі і сучасної. Саме міф надає людині відчуття єдності і гармонії з природою, з тим магічним космосом, в якому людина була лише часткою. У кризові періоди у розвитку людського суспільства, коли особистість відчуває дисгармонію із світом, людина повертається до міфу, до несвідомих архетипів (звідси, зокрема, інтерес до “мильних опер”, серіалів). За Юнгом, міф – це форма ментальної терапії.
Юнг вважає, що душа, хоч вона і має архаїчне походження і своїх демонів, може жити в злагоді з культурою. Шлях до цього йде через архетипи добра, які магічною стіною захистять людину. Тобто культура повинна не боротися з несвідомим, а вступати з ним у діалог. Але з розвитком цивілізації цей діалог втрачається і вихід з драми міститься у відродженні втраченої єдності душі людини.
Революційне значення культурологічної концепції Юнга в тому, що вона розкриває органічний зв’язок культури і людського несвідомого. Історія культури та її символічного світу постала як втілення несвідомих основ душі. Юнг вводить у науковий обіг такі об’єкти дослідження, які до нього кваліфікувалися європейською наукою як ірраціональні: символи, психологічні феномени, вчення про карму. Наукові висновки Юнга лягли в основу міфологічної школи в різних науках.
Концепція ігрової культури Йохана Хейзинги
Нідерландський історик, теоретик культури Й. Хейзинга (1872 – 1945) сформулював концепцію ігрової культури в роботі “Homo ludens” (“Людина граюча” 1938 р.). “Культура, – пише він, – не походить з гри як живий плід, який відділяється від материнського тіла, – вона розкривається у грі і як гра. Вся культурна творчість є грою: і поезія, і музика, і людська думка, і мораль, і всі можливі форми культури. Гра виникає раніше за культуру, бо ще до виникнення суспільства людей головні риси гри вже існували в поведінці тварин. Гра виконує культуроформуючу функцію, бо перш ніж щось створити, людина повинна “програти” цей процес. За Хейзингою, цілі епохи “грають” у втілення ідеалу. Наприклад, епоха Ренесансу прагла відродити ідеали античності, програти їх, а не створити свої особисті.
У процесі культурного розвитку елементи гри відступають на другий план, асимілюються сакральною сферою, кристалізуючись в поезії, правових відносинах, формах політичної діяльності. Починаючи з раціонального XVІІІ століття, розум й практична користь витісняють гру, що призводить до втрати культурою свободи духу. Але інстинкт гри, як вважає Хейзинга, може відродитися в будь-який момент.
Ідеї Хейзинги розвиває іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет, який протиставляє “живу” культуру (культуру гри, культуру спонтанну) масовій культурі. А німецький філософ Є. Фінк підкреслює, що ігрове начало проходить крізь все життя людини і обумовлює спосіб усвідомлення буття. Гра розглядається як один з чотирьох головних феноменів людського буття: Смерті, Праці, Любові.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)