Крутий обрив дорослості (за романом Дж. Селінджера “Над прірвою у житі”)
Назва твору має символічний підтекст, адже буквальний її переклад – “Ловець у житі”. На мій погляд, жито – це символ ідеалу, мрій хлопчика, який стає дорослим і починає усвідомлювати, що реальність і мрії не збігаються. Звідси й образ ” крутого обриву “: крутий обрив – період становлення особистості, від якої залежить її майбутнє життя. Вибір між житом-мріями, які за умов сильного характеру і мужності можна втілити в життя, і буденністю, яка затягує неймовірно швидко розгублених.
Зазираючи у прийдешні роки, автор розповідає
Письменник обирає форму сповіді, завдяки чому розповідь набуває яскравого емоційного й експресивного забарвлення.
Герой роману, шістнадцятирічний Холден, опинився на лікуванні в санаторії для душевнохворих, але події минулого не дають йому спокою. “Якщо ви справді
Період становлення особистості надзвичайно складний, позначений багатьма суперечностями, незрозумілими вчинками і думками. Адже, входячи в доросле життя, людина замислюється, хто вона є, яке її призначення у цьому світі, що робити далі. На людину лягає величезна відповідальність і за себе, і за тих, хто від неї залежить. Іноді буває надзвичайно складно визначитися з тим, чого саме ми хочемо від життя. Відбувається певна світоглядна криза, коли молода людина здатна на необачні вчинки. Таку кризу у свій час пережив сам письменник.
Отже, на вступних екзаменах до школи Мак-Берні Селінджер заявив, що більш за все цікавиться драматичним мистецтвом і тропічними рибками. Із цієї школи за незадовільне навчання його через рік відчислили, а взагалі він намагався вчитися у трьох привілейованих коледжах, у жодному з яких йому так і не вдалося довго протриматися.
Врешті-решт майбутній письменник закінчує військову школу у штаті Пенсильванія, де пише шкільний гімн і починає писати перші оповідання.
Як бачимо, письменник дуже довго бунтував проти освіти як такої, бо, можливо, був розчарований тими знаннями, які намагалися вкласти в його голову викладачі.
У стані подібної кризи знаходиться герой роману. Він не просто не знає, що йому робити в житті, він не розуміє світ, в якому опинився. Йому набридло лицемірство, набридло, що все залежить від грошей. Зіткнення з реальністю призводить до великої духовної травми.
Холдена виключили з престижного коледжу Пенсі за погане навчання. Та це сталося не вперше. Він був виключений із трьох інших коледжів з тієї ж причини. Він не хоче вчитися, тому що не розуміє, як це може знадобитися у житті. Він не знає, навіщо він вчиться, заради чого, адже його не цікавить жодна професія. Дивлячись у майбутнє, він не бачить нічого, крім сірої буденності. Він не хоче жити так, щоб бути машиною, яка працює в якійсь конторі, заробляє купу грошей і їздить на роботу в машині або в автобусі по Медісон-авеню, не хоче читати газети, вечорами грати в бридж і ходити в кіно.
Здається, що ці роздуми – лише прояв бунтаря-підлітка. Кому не відомі подібні висновки, викликані спостереженням за життям дорослих? Навіть у цьому полягає щастя Холдена, бо іноді трапляється так, що люди живуть за звичним порядком, а десь після тридцяти років раптом усвідомлюють, що мрії залишилися мріями, а життя їхнє буденне і нецікаве.
Холден має серце чутливе, і вже з шістнадцяти років усвідомлює нікчемність існування обивателів. Навіть коли він думає про професію, яка повинна приносити людям щастя, сумніви розбурхують його тривожне серце. “І взагалі, навіть якщо ти весь час рятував би людям життя, звідки б ти знав, заради чого ти це робиш – заради того, щоб насправді врятувати життя людині, чи заради того, щоб стати відомим адвокатом”, – так роздумує Хол-ден про кар’єру адвоката. І він має рацію, адже невідомо, чи завжди адвокату хочеться захищати людину від звинувачень.
Холдену дуже важко пристосуватися до оточуючих. Так, наприклад, на футбольному полі присутні всі, крім героя. Йому байдуже, виграє їхня команда чи програє. Він не розуміє, чому це так важливо, нехай це і фінальний матч, дуже важливий для Пенсі. Він не може зрозуміти, чому, якщо їхня команда програє, всі мусять плакати з горя,
Холден стояв на гірці і дивився, як на полі ганяють м’яча, і раптом згадав, що обіцяв старому Спенсеру прийти попрощатися. У розмові з учителем історії, до того ж хворим на грип, юнак звертає увагу на його старий халат, на те, що той весь час що-небудь кидає на ліжко, тверде і незручне, – це все його дратує. Він міг би не помічати цього, а просто послухати Спенсера, адже той бажає йому лише добра. Спенсер каже, що життя – це гра, рівна для всіх, і треба грати за правилами. Йому не байдужа доля юнака, але Холден не вірить йому.
Не вірить у щирість Спенсера, не вірить, що можна потрапити в ту партію, “де класні гравці”. Він не хоче грати за встановленими правилами, він хоче побудувати своє життя на щирих почуттях, на справедливості, але сам не може довіряти оточуючим. Він дуже сором’язливий, закомплексований, вразливий, відлюдькуватий, грубий, у розмові з товаришами дотримується насмішкуватого тону. Люди не розуміють його, мабуть, саме тому, що він не розуміє їх. Холден залишається у світі дитинства, для нього велике значення має не практична мета, а добро, краса, щирість. Тому він прагне рятувати дітей від дорослого життя, від прірви холодних стосунків і нікчемних вигаданих обов’язків.
Юнак мріє про життя у мирі, злагоді, але не спроможний поки що побудувати власний спокій, гармонію і щастя. Учитель Антоліні підкреслює: “У мене таке враження, ніби ти падаєш у якусь страшну-страшну прірву… Ця прірва, що в неї ти, як я вже сказав, падаєш, особлива, дуже небезпечна. Той, хто в неї падає, ніколи не відчує і не почує дна. Просто він усе падає і падає…” Так, незаперечно, незріла людина прагне благородно вмерти за свою справу, а зріла прагне покірно жити задля своєї справи. З Холденом відбувається повільне, психологічно переконливе звільнення від нігілізму. Його покликання – нести в жорстокий, недобрий світ добро, радість, щирість дитинства.
Поступово Холден усвідомлює своє покликання, твердо переконавшись у тому, що людина не може жити одна. Для кожної молодої людини дуже важливо віднайти свої життєві орієнтири, своєрідні символи віри. Відмова від усього світу, вперта конфронтація – це джерело розчарувань не менш значиме, ніж усвідомлення нікчемності цього світу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)