Країна веселої мудрості (за творчістю Остапа Вишні)
У своїй «Легенді про Остапа Вишню» Терень Масенко писав, відтворюючи слова видатного гумориста:
– За правду – й смерті не боявся,
І не писав тріскучих од,
І все життя з біди сміявся,
Як запорізький мій народ.
Ці слова дуже влучно розкривають витоки оптимізму незрівнянного українського сміхотворця Павла Михайловича Губенка, який увійшов в історію вітчизняної літератури під ім’ям Остапа Вишні. Його гострослові унікальні усмішки дійсно нагадують дотепні н мудрі козацькі історії, народні анекдоти, на які так багата
Недарма Федір Макі вчу к, відомий гуморист і побратим Остапа Вишні по перу, писав, характеризуючи перший період його творчості (1921-1933 роки): «Талант гумориста розквітав з неймовірною швидкістю, і вже через пару літ його могутній сміх заволодів серцями мільйонів читачів. 1 так аж до кінця 20-х років.
Популярність гумору Остапа Вишні росла зі швидкістю лісової пожежі. Тільки загальний тираж видання Шевченкового «Кобзаря» перевищував тираж творів Остапа Вишні. Твори Вишні перекладали російською мовою, збірки видавалися у США і Канаді».
Здається, рідна країна мала б гордитися таким неперевершеним
У них все неповторне: і веселі історії, і цікаві сценки з життя мисливців та рибалок, і поетично змальована природа в різні пори року. Ллє перо гумориста не лише поетично оспівувало рідні краєвиди; тим самим письменник наполегливо закликав охороняти їх від браконьєрів – «дуже несимпатичної породи роду людського, що ганьбить почесне звання охотника-людини».
Читаючи «Мисливські усмішки», розумієш, що гема полювання є улюбленою для Остапа Вишні. Перш за все, тим, що давала змогу виразити щире захоплення красою рідної землі, художнім словом створюючи картини-шедеври, від яких віяло натхненною любов’ю до всього живого.
Недарма девізом його полювання було: «Хай живуть зайці», а у записі із його щоденника, ми знаходимо: «Факт: Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?» По друге, нездатний кривити душею, гуморист у своїх мисливських оповіданнях міг не порушувати нав’язувану тодішньою ідеологією тему «всепереможного соціалістичного поступу», хоч повоєнна дійсність (особливо у селах) була далеко не такою радісно-оптимістичною.
Закінчити свій твір мені хотілося б словами з вірша Володимира Сосюри, які найбільше відповідають тим почуттям, що народилися в моїй душі після знайомства із творчістю Остапа Вишні – цього неперевершеного чарівника із країни веселої мудрості:
Він жив, боровся недарма.
Його продовжимо діла ми.
Немає Вишні, вже нема…
Ні! Вишня наш завжди між нами!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)