Кожна людина має право на життя (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”)
Головний герой роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара”, Родіон Раскольников у неспокійні та нещасливі роки молодості, коли заїли злидні, розчарування, побудував надзвичайно цікаву, але небезпечну теорію. Відповідно до цієї теорії кожна людина, яка відчуває у собі надзвичайну силу, скоріше за все розумову, та почуття справедливості, має право перетворювати дійсність, керуючись своїми переконаннями, а не загальноприйнятими законами моралі. Перетворення дійсності згідно ідеї Раскольникова полягало в тому, щоб убити стару лихварку та її
Лихварка заробляла на відсотках від чужого нещастя й біди. Варто тільки звільнити світ від цієї потвори – і ось він бажаний крок до гармонії зроблено. Врятовані таким чином гроші можна витратити на благодійні цілі.
Дуже довгий час ця думка визріває в голові Раскольникова. За півроку до події він пише статтю, в якій висловлює те, що вирує на споді його душі. Він доводив, що стан, у якому злочинець скоює свою чорну справу, більш схожий на хворобу – потьмарення розуму, розлад волі,
З перших сторінок ми дізнаємося, що Раскольников був задушений злиднями: настільки, що перестав навіть боротися проти цих обставин. Справжні причини злочину з’явились у тому “місяці зосередженої нудьги”, який передував початку дії у романі. Ми бачимо лише ті події, що безпосередньо передували злочину і підвели героя до доленосної межі. Головним з них, безумовно, став лист матері, в якому вона розповідала про своє безпорадне становище та приниження Дуні в родині Свидригайлових, де вона змушена була жити в компаньйонках, про пропозицію надвірного радника Петра Лужного одружитися з Дунею, сестрою Раскольникова.
Раскольников розцінює цей шлюб як ділову угоду: “… для себе, для комфорту свого, навіть для спасіння себе від смерті не продасть, а для іншого ось і продає! За брата, за мати продасть!” Якщо такий розрахунок примушує Пульхерію Раскольникову погодитися, то Родіон Раскольников такої жертви приймати не хоче: “Не бути тому, поки я живий, не бути, не бути!” – визріває протест в його душі. І протест цей потребує невідкладного вирішення.
“Щось тут необхідно зробити, розумієш ти це?” – питає герой, перебуваючи на самоті. І відповідь повинна набути форми вирішального вчинку, і те, “що місяць тому, і навіть вчора ще” було тільки мрією, з’являється раптом “у якомусь новому, погрозливому і зовсім незнайомому вигляді”.
Життєві обставини привели героя до межі, за якою закон моральний перестає бути чинним. Драму своєї родини він сприймає як віддзеркалення жахливої реальності. Події, описані у романі, відбуваються в Петербурзі. Петербург Достоєвського – місто, в якому неможливо жити: воно нелюдське. Це місто “вуличних дівчат”, “трактирних постійних відвідувачів”, які шукають у вині хвилинне забуття від нудьги. Атмосфера Петербурга – атмосфера безвиходу і глухого кута. У романі багато вуличних сцен. Ось з жовтим обличчям і запалими очима кидається у воду каналу. І чутні крики другої жінки: “До біса допилася, до біса… Удавитися теж хотіла, з мотузки зняли.” Ось один із сутінкових епізодів. Отримавши від Олени Іванівні гроші, Раскольников прямує до шинку, що міститься в якомусь підвалі. Гидка їжа, задуха “і все це до того просякнуто винним запахом, що здається, від одного повітря можна за п’ять хвилин зробитися п’яним”. Тут же звучать відчайдушні слова Мармеладова, вбитого злиднями і пияцтвом: “А якщо нема до кого, якщо піти більше нікуди?” Тут же звучить його історія про Соню.
Читаючи лист матері, Раскольников вигукнув: “… вічна Соня, поки світ стоїть!” Доля Дуні та Соні стають для нього рівнозначними. Але якщо Дуня була рідною сестрою, якій Родіон просто не міг розкрити свого серця, то Соня з її всепрощенням була справжнім джерелом життєвої енергії, якої так не вистачало Раскольникову. Він вбачав у своєму злочині можливість довести самому собі, що він чогось вартий.
Новий поштовх до роздумів – зустріч на К-м бульварі із збезчещеною дівчиною. Образ пана з “рожевими губами та вусами”, що націлився на напівп’яну дівчину, зливається в уяві Раскольникова з образом Свидригайлова, який образив Дуню.
Останній вирішальний поштовх до здійснення злочину – підслухана Раскольниковим розмова, з якої він дізнається, що лихварка завтра о сьомій годині залишиться сама, без сестри. Сам герой здивований: навіщо він повертався на Сєнну площу. Тепер всі елементи утворили картину майбутнього злочину. Все вирішилося ніби само по собі, проти волі героя, підкреслює Достоєвський: “Він увійшов до себе, ніби приречений до страти. Ні про що не думав і неспроможний був думати; усім своїм єством він відчував, що у нього більше немає ані свободи розуму, ані волі і що все навколо вирішено остаточно “.
Таким чином герой переосмислює злочин і виникає тема бунту – бунту проти існуючої несправедливості, яка освячена традицію та має форму закону. Це бунт заради себе, заради “влади” над людьми, що закономірно розрішився кривавим злочином. “Теорія” зовсім не нова, тільки чомусь Раскольников наштовхнувся на непередбачувану перепону – неспокійну совість самого вбивці.
Трагізм його становища, викликаний самотністю, відчуженням від людей, індивідуалістичний бунт призводять до розриву зв’язків особистості та суспільства, до розподілу самосприйняття індивідуальності на “я” та всі інші.
Раскольников – вбивця “ідейний”. І свідомість, і підсвідомість його спрямовані в одному напрямку: якщо б у хвилину злочину хтось вирішив заважати Раскольникову, він також би загинув, як і невинна Лізавета. Врятувала Родіона Соня, але чому цього не сталося раніше? Чому сам Раскольников ще на стадії підготовки до вбивства не хотів, не міг відмовитися від своїх намірів? Йому досить було згадати тільки одну із заповідей християнства: необхідно любити ближніх своїх, як самого себе. Чому Раскольников не повернув свою ідею проти себе? Як би він себе почував, якщо хтось такий саме розумний сказав, що Раскольников тільки заважає суспільству і його необхідно фізично знищити? Я думаю, теорія Раскольникова зруйнувалася під впливом таких доказів. Кожна людина має право жити, ніхто не має права забирати чуже життя. Раскольников вирішив бути Наполеоном, хоча ситуацію можна було виправити навіть на побутовому рівні: бути турботливим сином, братом, коханим, працювати на благо своєї батьківщини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)