Короткий виклад сюжету повісті “Червоні вітрила”. Передбачення
Лонгрен прослужив матросом на кораблі “Оріон” більше десяти років. Службу свою він любив, але одного разу йому довелося її залишити. Зазвичай, коли Лонгрен повертався з плавання, його дружина, Мері, побачивши здалеку чоловіка, бігла до нього “до втрати дихання”. Але цього разу Лонгрен не побачив своєї Мері: будинки чекало його тільки маленька істота в ліжечку. В очікуванні Лонгрена малятка няньчила сусідка, яка розповіла матросу сумну історію про смерть Мері. Коли народилася дівчинка, Мері довелося майже всі залишені Лонгреном гроші
Сусідка відмовляла Мері: було вітряно й холодно, збирався дощ, а до Лісса близько трьох годин швидкої ходьби. Мері не стала чекати, вона не могла більше просити у сусідів борошна та чаю, а хотіла негайно отримати гроші, щоб
Лонгрен звільнився з корабля. Ростити Ассоль йому спочатку допомагала сусідка, а коли дівчинка навчилася впевнено ходити, він рішуче розлучився з помічницею і присвятив своє життя маленької доньки. Він мало спілкувався зі своїми сільськими сусідами, не ходив у гості і рідко приймав у себе; в трактирі він не сидів, а все спілкування зводив до коротких привітань.
Тяжкий корабельний працю не зробив Лонгрена багатим, на берег йому довелося знову заробляти на хліб собі і своїй доні. Лон Грен став майструвати іграшки – пароплави, крейсери, вітрильники, які добре продавалися в магазинах міста. Це заняття давало можливість вдаватися до спогадів про своїх плаваннях, так і корабельне справу він знав краще за інше. На виручені гроші купував Лонгрен в місті все необхідне, але ніколи не робив покупок у Меннерса. Лонгрен поступово навчався виховувати дівчинку. Він з ніжністю на спостерігав, як дитина вчилася одягатися і смішно співала пісні. Ассоль ис повнилося п’ять років, коли стався випадок, який серйозно змінив життя колишнього матроса і його доньки. Ранньою весною, не менш суворою, ніж зима в цих краях, з моря дув сильний північний вітер. Ніхто з рибалок не ризикував у таку погоду; вийти з гавані. Сільські мешканці не залишали свого житла, а Лонгрена вабила стихія бурхливої води. Він виходив з дому і, розпалювати свою люльку, довго дивився з тугою на піднятих вируючі хвилі. Одного разу, коли Лонгрен стояв на містку, спостерігаючи за починається штормом, на березі з’явився Меннерс. Син сказав йому, що їхній човен б’ється об палі і ось-ось розіб’ється.
Меннерс, тримаючись руками за палі, схопив човен, намагаючись підвести її до берега. Але хвилі жбурляли суденце, і Меннерс віддалявся від паль все далі і далі. Лонгрен цілком міг би допомогти Меннерса вибратися з води: на містку висів канат, який зазвичай кидали тим, хто причалу вал до берега в шторм. Меннерс крикнув Лонгреном, щоб той кинув йому-кінець каната, але Лонгрен ніби не чув його. Меннерс відчайдушно просив про допомогу, стогнав, благав, але його відносило все далі й далі. Меннерс пропонував Лонгреном гроші, погрожував і просив покликати на допомогу, але мат ріс не зрушив з місця. Тільки на останній відчайдушний крик Лонгрен відповів: “Вона так само просила тебе! Думай про це, поки ще живий, Мен Нерс, і не забудь! “
На наступний день мешканці Каперни усі говорили про зникнень Меннерса. Його привезли на шосту добу. Меннерс був при смерті. Ой розповів, як повів себе Лонгрен в той страшний день, і рибалки були приголомшені розповіддю. Ніхто з них не міг відчути, як гостро Лон Грен переживає те, що трапилося з Мері і як він страждає по ній. Ніхто (Ц міг зрозуміти також, чому Лонгрен нічого не сказав Меннерса: “Якщо б він кричав, висловлював жестами, або метушливістю зловтіхи, або ще чим іншим своє торжество при вигляді відчаю Меннерса, рибалки зрозумів! Б його, але він вчинив інакше, ніж надходили вони, – вступив внуши тельно незрозуміло і цим поставив себе вище за інших, словом – зробивши те, чого не прощають “. Мешканці Каперни відвернулися від Лонгрена, перестали навіть вітатися з ним. Ставлення дорослих швидко засвоїли дітлахи, які викреслили зі свого життя маленьку Ассоль. Тепер вона росла в скоєному самоті. Замкнута життя Лонгрена порушувала неймовірні чутки і плітки, що ходили в селі. Говорили навіть, що він вбивця і злодій, а ще, що людожер і фальшивомонетник. Ассоль, в яку діти нерідко кидали брудом, поверталася додому з плачем. Але Лонгрен втішав її тим, що ці люди “не вміють любити”.
Спілкування з ровесниками Ассоль заміняла дружба з батьком, в свята він підпускав її до свого столу, де стояло багато вже зроблених і тільки розпочатих іграшок. Розповідаючи про свої виробах, Лонгрен вчив дитину хитрою морський науці, згадував про свої подорожі. Поступово в ці розповіді потрапляли дивовижні історії про морські пу-тешественніках і розбійників, неймовірні розповіді про потерпілих корабельну аварію, про морських чудовиськ. Тут перепліталися казка і бувальщина, ставали абсолютно реальними пошуки скарбів або Летючий Голландець. Захоплена цими розповідями, Ассоль просила розповідати ще й ще і, стомлена новими враженнями, засинала на руках у батька.
Дівчинці дуже подобалися і ті нечасті моменти її життя, коли в будинку з’являвся прикажчик з крамниці, що купував в Лонгрена іграшки. Прикажчик був хитрий і, щоб зробити Лонгрена поступливішим, з’являвся з маленькими подарунками для Ассоль: він приносив дівчинці то яблука, то пиріжок. Найчастіше присутність дівчинки, яка з задоволенням поїдала принесені солодощі, відігравало свою роль: Лонгрен торгувався не так вже наполегливо, і прикажчик ніс із собою куплені задешево прекрасні й добротні іграшки майстра.
Ассоль росла і поступово почала допомагати Лонгреном. Він почав інколи посилати дівчинку в місто з іграшками на продаж. Дорога лежала через ліс, тому батько доручав Ассоль ходити в Лисиці тільки вдень, в гарну погоду. В один з таких днів Ассоль присіла в лісі поснідати і, перебираючи іграшки, знайшла дивовижний вітрильник. У нього замість білих були червоні вітрила, зроблені з матеріалу, що звичайно використовується Лонгрен для обклеювання кают. Захоплена Ассоль тут же захотіла подивитися, як вітрильник буде плисти по воді.
Вона опустила його в струмок і замріялась: уявила собі капітана на палубі, завела з ним уявний розмову. Підхоплений течією, вітрильник став швидко ховатися з уваги, і налякана Ассоль побігла за ним. Вітрильник віддалявся, повторюючи всі вигини струмка, все швидше прагнув до моря, ліс усе густішав і був дівчинці зовсім не знайомий. Нарешті червоні вітрила майнули далеко, а дерева передній ставали все рідше і рідше. Ассоль, яка намагалася наздогнати вітрильник протягом години, дуже втомилася, але попереду вже бачилися смужка синього моря і берег. Коли нарешті вона вибралася з лісу на відкритий простір, то виявилася у самого гирла струмка. Тут на камені сидів якийсь людина, Він тримав у руках її вітрильник, уважно розглядаючи його.
Людина, що зустрівся дівчинці, був відомим збирачем народних переказів і казок Егль. Егль з посмішкою дивився на “темні, з відтінком сумного запитання очі”, які “здавалися старшими від обличчя; його неправильний м’який овал був овіяний того роду чарівним засмагою, що притаманний здоровою білизні шкіри. Напіврозкритий маленький рот блищав лагідною усмішкою “. Егль завів з дівчинкою жартівливу розмову про те, що її вітрильник потерпів корабельну аварію і тепер він, як пірат, може повернути господині її кораблик. Дізнавшись, що малятко звуть Ассоль, старий погодився, що саме таке ім’я має носити дівчинка, що живе біля моря: з цим ім’ям узгоджуються закони “Прекрасної невідомості:” Егль розповів Ассоль, що сталося з нею в лісі, і дівчинка була вражена проникливістю старого.
Егль сказав Ассоль дивовижну річ: “Ти будеш великий, Аеж сіль. Одного разу вранці в морській далині під сонцем блисне червоне вітрило. Сяюча громада червоних вітрил білого корабля рушить, розтинаючи хвилі, прямо до тебе. “Навіщо ви приїхали? Кого ви шукаєте? “- Запитають люди на березі. Тоді ти побачиш хороброго красивого принца, він буде стояти і простягати до тебе руки. “Здрастуй, Ассоль! – Скаже він. – Далеко-далеко звідси я побачив тебе уві сні і приїхав, щоб забрати тебе назавжди у своє царство… “
(1 votes, average: 5,00 out of 5)