Комедія Гоголя “Ревізор” – великий добуток російської літератури
Цей добуток влучний укол у саме хворе місце – дурість і неуцтво народу, що всіх і всього боїться. У цій комедії немає жодного позитивного героя. Всі персонажі комедії зазнають жорстокої критики автора. Основному удару піддалося чиновництво, що представлене поруч хабарників, дурнів і просто нікчемних людей, які розкрадають і пропивають міське майно
Це воістину безсмертний добуток чарує нас своєю красою й легкістю написання, сміливістю й новаторством, глибоким і тонким гумором, сюжетною лінією й композицією, ідейним змістом, що буде завжди
Багато фраз із цієї комедії ввійшли в наше повсякденне мовлення й переросли в прислів’я й приказки: “… до нас їде ревізор”, “Видужують, як мухи”, “Над чим смієтеся? Над собою смієтеся” або, наприклад, епіграф комедії “На дзеркало неча нарікати, коли пика крива”. Однак є й менш відомі й уживані вираження, якось: що ж таке “хлестаковщина”? Вона є похідній від імені головного героя добутку – Хлестакова.
Хлестаков парубок, шахрай, шахрай, аматор покутить і, тому в нього майже ніколи не було грошей, якого ж був його подив, коли йому всі почали давати гроші й усіляко його
Погано ж те, що Хлестаков відчув себе безкарним і зможе в майбутньому й далі грати на страхах чиновників – хабарників
Таке явище, як “хлестаковщина”, було викликано тим політичним і соціальним ладом, у якому жил і сам Гоголь. У цій комедії ми бачимо весь біль автора, що більше за Росію й не може байдуже дивитися на ті зловживання, які панують у чиновницькому колі. Гоголя оточувало суспільство, де правили жадібність, боягузтво, неправда, наслідування, незначність інтересів, зневага навчанням і люди, готові на будь-які підлості для досягнення своєї мети, готові утопити всі й усіх., суспільство, де схилялися не перед розумом, а перед багатством. Все це й породило таке явище, як “хлестаковщина”. “Хлестаковщина” це вже не асоціація із самим Хлестаковим, а саме явище, що його породило
Люди, схожі на Хлестакова, були й будуть завжди, але їхні мети й міри міняються із часом. Гоголь відобразив споконвічні проблеми Росії й з’єднав їх в образі Хлестакова й чиновництва. Гоголь розумів, що змінити він нічого не може, він хотів лише звернути нашу увагу на ці проблеми. Проти всього цього неуцтва виступають розумні й утворені люди, однак їх занадто мало, і вони не можуть багато чого домогтися в житті, тому що всім у світі керують такі, як Хлестаков або городничий.
Комедія “Ревізор” є злободенної вже більше 150 років. Росія царська, Росія радянська, Росія демократична.. Але не міняються люди, зберігаються колишні порядки, відносини між начальством і підпорядкованими, містом і селом, тому коли ми читаємо “Ревізора” сьогодні, те довідаємося сучасне провінційне місто і його мешканців. Гоголь написав комедію, у якій висміяв неуцтво провінціалів, наприклад, суддя Ляпкин-Тяпкин прочитав п’ять або шість книг і тому вільнодумно, своїм словам надає велика вага, його мовлення, як і багатьох інших чиновників, незв’язна й стрімчаста. Піклувальник богоугодних закладів Земляника лікує підопічних, нічого не розуміючи в медицині, а лікар Гибнер ні слова не знає по-російському, тобто навряд чи здатний кврачеванию.
Місцевий учитель будує такі гримаси, що навколишні просто в жаху, а його колега пояснює з таким жаром, що ламає стільці. Навряд чи після подібного виховання учні одержують належні знання. Коли вихованці виростають, вони переходять на гос. службу. І тут – усе те саме: пияцтво, хабарництво, зловживання своїм положенням, чиношанування
Досить згадати лише деяких героїв комедії і їхньої звички: засідателя, що вічно п’яний; Ляпкина-Тяпкина, упевненого в тім, що, якщо він хабарничає борзими щенятами, той цей не злочин; привласнені чиновниками гроші на будівництво церкви, що нібито згоріла; скарги купців на те, що городничий міг взяти в них будь-яку тканину або інший товар; фразу Добчинского про те, що “коли вельможа говорить, почуваєш страх”. Дружини цих мешканців провінції виховані на журналах, що виписують зі столиці, і місцевих плітках. Не дивно, що приїзд чиновника з Петербурга викликав у низ такий ажіотаж – провінційні наречені були на перечіт, а молода галантна людина встигала доглядати й за дружиною й за дочкою городничего.
Втім, Хлестаков втілював у собі ідеал життя не тільки в очах дам, але й всіх інших мешканців повітового міста. Його фантастичним вигадкам повірили, тому що їхній зміст відповідало мріям кожного провінціала: перший будинок у Петербурзі, тисячі кур’єрів, друзі – іноземні посли і їм подібні, суп прямо з парижа… Не дивно, що городничий не вб’ю повірив у те, що Хлестаков обіцяв женитися на Марье Антонівні. Коли ж про це довідалися й інші мешканці повітового міста, то яскраво виявилася їхня заздрість до колишніх друзів. І як вони зловтішалися, коли довідалися, що ревізор був не теперішній! Таким чином, описує всі пороки мешканців повітового міста, яких було сотні по Росії. Це лицемірство, нещирість, вульгарність, заздрість, хабарництво, неуцтво. І все-таки хочеться вірити, що прочитання, постановка Ревізора сьогодні допоможе змінити моральний вигляд Росії, а її мешканцям – усвідомити власні пороки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)